Страх стати мачухою: Ліза уникає шлюбу з удовцем.
Мачуха добре бачила, що Оленка не хоче виходити заміж за удовця, але не через те, що він мав малу доньку чи був старший, а через те, що вона його дуже боялася. Його холодний погляд пронизував аж до глибини серця, і від цього страху воно билося ще сильніше, ніби намагаючись захиститися від стріл його очей. Оленкові очі були опущені до землі, вона не хотіла їх піднімати, а коли піднімала, усі бачили, що вони повні сліз.
І ті сльози, як лавина, котилися по її щоках, палаючим соромом залитих. Руки треміли, маленькі кулачки хотіли захиститись від мачухи та запропонованого нею жениха. Зрадник-язик, проклятий він був, вимовив: «Вийду».
От і домовились. У такий дім, до такого чоловіка гріх не піти! Адже він із першою дружиною поводився, як із панною, вона була мяка, як воск, слабка, худа, постійно хворіла й кашляла. Ходили вони так: він три кроки, вона один. Зупинялась, дихала, наче паровоз, а він обіймав і заспокоював, не грубіючи, як твій батько, божевільний.
Коли вона була вагітна, її майже ніхто не бачив на ногах. Лежала постійно, а після пологів він сам уночі вставав до дитини, а вона зовсім знесилилася. Так його мати розповідала.
А ти здорова, як ріпа! Він тебе в червоному кутку посадить. Ти ж уміла на все і косою, і серпом, прясти й ткати. Гріх тебе за молодого віддати, у них ще характер не встоявся, дурниць не вистачало, а цей чоловік відкритий, про нього все знаємо. Як тобі пощастило!
Гучний весільний вечір влаштую, посидимо, а удовцеві весілля не потрібне, адже померлу не будемо ображати танцями. Скриню збирати він казав не починати, мовляв, у домі всього повно.
Ярослав одружився з першою дружиною з кохання, знаючи, що Марічка часто недужувала, була слабкою, але мати казала, що він гарний чоловік, сильний, йому потрібна господиня, а не дівчинка. Та ні люди, ні власний розум його не переконали йому була потрібна лише Марічка, і все.
Селом ходили чутки, що вона його закляла, бо тільки зачарована людина, яка не жив
