«Спізнююся!» За три хвилини Марта Лопес встигла прийняти душ, нанести макіяж, накинути пальто та чоботи й кинутися до ліфта.
«Боже, я запізнююсь!» Вона прокинулася зі стіни, перетворившись на вихір енергії. За ці три місяці вона зробила неможливе намалювалась, одягнулась і вилетіла з дому, проклинаючи будильник за зраду.
Мадрид зустрів її дощем, але Марті було не до парасольки. Пропустити автобус означало зіткнутися з доном Антоніо її босом, чия терпимість до запізнень була як у бика на кориді. Хвилина запізнення могла коштувати їй викиду чи приниження.
Біжучи, вона вже прощалась із премією, вихідним та кавою з колегами. Навкруги метушили такі ж зомбі під парасолями. Навіть небо грало у драматизм.
За двісті метрів до зупинки Марта різко зупинилась. На лавці сирів кішенок, який намагався нявкнути, але виходило лише скрепіт скрипки. «Бігти далі чи допомогти?» Вона знала: бос розорів би її поглядом, але кинути цю тремтячу клапку? Нізащо.
Коли вона підійшла, пішов побачив, що кошеня кульки. «Господи, хто тебе так, маленький?» Без вагань вона загорнула його у свою білу шарфу тепер зруйновану і побігла далі, вже з додатковим пасажиром. «Якщо виженуть, хоч кіт залишиться», подумала вона.
План непомітно підкрастись до кафедри вдався. На повороті її зупинив дон Антоніо: «Лопез! О котрій годині ми працюємо?» Марта, тремтячи, розкрила пальто. Кіт зітхнув жалко.
«Він був почастих я не могла його покинути», пробубкила вона, в очах уже блищали сльози. Вона вже бачила, як збирає речі, коли бос раптом вийняв папір і сухо сказав: «Віднесіть до цієї клініки. Сьогодні на роботу не повертайтесь».
Марта очікувала звільнення, але він додав: «Візьміть два вихідні. І з кітом молодець».
У клініці ветеринар, схожий на доброго дідуся, сказав, що у кота лише розтягнення. «Я знаю Антоніо змалечку, засміявся він. Він рятував собак і бігав за хлопцями, які мучили кішок. Тепер віддає півзарплати на притулки».
Тієї ночі, коли кіт (тепер Пепіто) муркотів у неї на колінах, дзвонив дон Антоніо. «Як пацієнт?» Він запросив її на вечерю. Вони говорили про тварин до закриття кафе.
Так Марта дізналась, що навіть суворі боси мають мяке серце. А Пепіто більше ніколи не мерз.
