Дозволив бездомній жінці оселитися у своєму гаражі, але одного дня зайшов без попередження й остовпів, побачивши, що вона робить.
Колись самозакоханий багатій запропонував дах над головою бездомній на імя Оксана і був здивований її впертістю.
Коли їхній незвичайний звязок зміцнів, таємниця, виявлена в гаражі, поставила під загрозу все й змусила його замислитися: хто така Оксана насправді й що вона приховує?
Я мав усе, що можна купити за гривні: великий маєток, розкішні авто та більше майна, ніж коли-небудь знадобиться. Але всередині була пустота, яку ніяк не вдавалося заповнити.
За шістдесят років життя так і не створив родини. Жінок цікавило лише те, що я успадкував, і тепер шкодую, що не спробував інакше.
Одного дня, коли їхав Києвом, намагаючись заглушити почуття самотності, побачив жінку, яка рилася у сміттєвому баку.
Розкуйовджені коси й худі руки, але рішучість у рухах привернули мою увагу. Вона виглядала тендітною, але щось у її дикій натурі мене заворожило.
Не втримався, зупинився. Відкрив вікно й пильно спостерігав. Коли вона збентежено подивилася на мене, запитав: «Тобі потрібна допомога?»
Її погляд був насторожений, і на мить я подумав, що вона втече. Але вона сіла й витерла руки об поношені джинси. «Ти можеш допомогти?»
«Думаю, так», відповів я, виходячи з авто, хоча й не розумів, чому простягаю руку. «Може, хочеш кудись піти сьогодні ввечері?»
Вона на мить завагалася, потім похитала головою. «Ні.»
Кивнув і глибоко зітхнув. «У мене є перероблений гараж. Якщо хочеш, можеш трохи там пожити.»
Вона глянула на мене з докором. «Не приймаю милостині.»
«Це не милостиня», сказав я, хоча кращих слів не знайшов. «Просто місце для ночівлі. Без умов.»
Після довгих вагань вона погодилася. «Добре. Але лише на ніч. Я Оксана.»
До нашого будинку в київському передмісті ми їхали в мовчанні. Вона сиділа, схрестивши руки, й дивилася у вікно. Коли прибули, показав їй гараж. Простий, але затишний.
«У холодильнику їжа. Почувайся як вдома», промовив я.
«Дякую», пробурчала вона, зачиняючи двері.
Наступні дні Оксана жила в гаражі, і ми іноді вечеряли разом. Вона була загадковою: під твердою зовнішністю ховалася ніжність.
Може, самітність у її очах віддзеркалювала мою, або її присутність зменшувала мою ізоляцію.
За вечерею Оксана розповіла про минуле. «Колись я була художницею», тихо сказала вона. «Маленьку галерею, кілька виставок але після розлучення все розвалилося.»
«Мій чоловік пішов до молодшої й завів з нею дитину, а мене вигнав.»
«Вибач», щиро сказав я, дивлячись на неї зі співчуттям.
«Це в минулому», знизала вона плечима, але в очах читався біль.
Чим більше часу ми проводили разом, тим більше я чекав наших розмов. Її гострий гумор освітлював ту саму самітність, що жила в моєму порожньому маєтку, й моя пустота поступово зменшувалася.
Але одного вечора все змінилося. Шукаючи насос у гаражі, несподівано зайшов і завмер. На підлозі були десятки картин моїх образів. Гротескні, спотворені портрети.
На одному я був закутий у ланцюги, на іншому з кровоточивими очима, а в кутку висів мій образ у труні.
Я був приголомшений. Невже Оксана так бачить мене? Після всього, що для неї зробив?
Того вечора за вечерею не зміг приховати гніву. «Оксано, що за чортівня на цих картинах?»
Вона подивилася на мене здивовано. «Що?»
«Я бачив свої образи закуті, криваві, у труні. Невже так ти мене бачиш? Як чудовисько?»
Її обличчя зблідло. «Я не хотіла, щоб ти їх побачив», прошепотіла вона.
«Але я побачив», холодно відповів я. «То ти так думаєш про мене?»
«Ні», голос її тремтів. «Я просто злилася. Ти маєш усе, а я втратила багато. Ці картини не про тебе вони про мій біль. Мені треба було його вилити.»
Я хотів зрозуміти, але картини були надто жахливими. «Гадаю, тобі пора йти», тихо сказав я.
Оксана розплющила очі. «Будь ласка, почекай»
«Ні», перебив я. «Все скінчено. Іди.»
Наступного ранку допоміг їй зібрати речі й відвіз у місцевий притулок для бездомних.
Підїхавши, вона безслівно вийшла з авто. Перед тим, як піти, я зустрівся з нею й дав кілька сотень гривень. Вона вагалася, але взяла.
Минули тижні, а відчуття, що я зробив помилку, не зникало.
Справа була не лише в жахливих картинах, а й у тому, що було між нами раніше у чомусь, що я давно не відчував.
Одного дня біля дверей знайшов пакет. У ньому була картина, але зовсім інша. Спокійна, лагідна
