Витерла вологі долоні, стогнучи від болю, і пішла відчиняти двері. Марія Коваленко витерла мокрі руки, зітхнула від болю в спині й рушила до дверей. Дзвонили тихо, але вже втретє. Мила вікно, тож не одразу вийшла до передпокою. За дверима стояла молода дівчина, дуже гарна, але бліда й стомлена.
Пані Маріє, я чула, що ви, може, здаєте кімнату?
Ох, ці сусіди завжди когось до мене посилають! Не здаю кімнати, ніколи цього не робила.
Мені казали, що у вас три кімнати.
І що з того? Чому б я мала здавати? Звикла жити сама.
Вибачте. Мені сказали, що ви віруюча людина, тому я подумала
Дівчина, намагаючись стримати сльози, обернулася й повільно пішла сходами вниз. Її плечі тремтіли.
Дівчино, вертайся! Та ж я тебе не виганяю! Ох, ця молодь такі чутливі, одразу сльози. Заходь у хату, поговоримо. Як тебе звати? Кажимо на «ти»?
Олеся.
«Лісова», значить. Батько, мабуть, лісник?
У мене немає батька. Я з дитбудинку. Матері теж не знала. Добрі люди знайшли мене на сходах і віддали до міліції. Мені ще й місяця не було.
Не журся. Ходімо, за чаєм побалакаємо. Ти голодна?
Ні, купила собі пампушок.
Пампушок собі купила! Ех, молодь не дбає про себе, а в тридцять років уже виразки. Сідай, юшку з горохом маю ще гарячу. І чайку підігріємо. Багато у мене варення. Чоловік пять років тому помер, а я звикла все на двох готувати. Поїмо, а потім допоможеш мені домыти вікно.
Пані Маріє, можу щось інше зробити? Запаморочення в мене, боюся, що впаду з підвіконня я вагітна.
Ще краще! Тільки цього мені не вистачало. Я людина принципова. Ця дитина позашлюбна?
Чому одразу позашлюбна? Я заміжня. Андрій з нашого дитбудинку. Але його забрали до армії. Недавно приїхав у відпустку. А господиня, як дізналася, що я чекаю дитину, одразу мене вигнала. Дала тиждень, щоб знайти помешкання. Жили ми недалеко. Але самі бачите як це виглядає.
Ну так А що я з тобою робитиму? Можливо, перенести своє ліжко до кімнати Миколи? Добре, займай місце в моїй кімнаті. Грошей від тебе не братиму, навіть не згадуй. Іди по речі.
Недалеко вони. Усі наші речі з Андрієм у мішку біля входу. Тиждень минув, тож я з речами обійшла кілька будинків.
Так вони залишилися удвох Олеся закінчувала школу на дизайнерку одягу. Марія Коваленко вже кілька років була на пенсії після важкої залізничної аварії, тож сиділа вдома, вишивала мереживні серветки, комірці, дитячі панчішки й продавала їх на сусідньому базарі. Її вироби були сповнені вигадки: серветки, скатертини й комірці ніжні, як моріна піна, добре розходилися. Грошей вистачало. Частину давали продажі овочів із городу. У суботи вони з Олесею працювали там. У неділю Марія ходила до церкви, а Олеся залишалася вдома, перечитувала листи від Андрія й відписувала. До церкви ходила рідко не звикла. Скаржилася, що болить спина й запаморочення трапляються.
Однієї суботи вони працювали на городі. Урожай зібрали, готували землю до зими. Олеся швидко втомлювалася, тож тітка Марія відправляла її до хати, щоб полежала й послухала старих платівок, які колись купували з чоловіком. І того дня, після роботи граблями, майбутня мама відпочивала. Марія Коваленко кидала сухі гілки у вогонь і задумливо дивилася на полумя. Раптом почула крик Олесі: «Мамо! Матусю! Ідіть швидше!» Із калатаючим серцем, забувши про болючі ноги й спину, Марія побігла до хати. Олеся кричала, тримаючись за живіт. Незабаром Марія вмовила сусіда, і з такою швидкістю, яку дозволяв старий «Запорожець», вони мчали до лікарні. Олеся стогнала без перерви: «Матусю, болить! Але ж це ще рано, занадто рано! Народжувати лише в середині січня. Мамо, помоліться за мене, ви ж вмієте!» Марія плакала. Крізь сльози безперестанку молилася.
З приймальні Олесю забрали на візку. А сусід із города відвіз заплакану жінку додому. Усю ніч вона молилася до Матері Божої про порятунок дитини. Вранці подзвонила до лікарні.
Усе гаразд із вашою донькою. Спочатку вона весь час кликала вас і Андрія, плакала, потім заспокоїлася й заснула. Лікар каже, що загрози викидню вже нема, але їй треба трохи полежати. Ще в неї низький гемоглобін. Доглядайте, щоб добре харчувалася й багато відпочивала.
Коли Олесю виписали, вони довго розмовляли аж до півночі. Олеся весь час говорила про свого Андрія.
Він не підліток, як я. Сирота. Ми завжди були разом у дитбудинку. Ще в школі подружилися, потім покохалися. Він мене опікає. Це щось більше, ніж кохання, так я це відчуваю. Самі бачите, як часто пише. Хочете подивитися на його фото? Ось воно, другий справа