Ранок почався з дзвінка о сьомій годині. Я відразу зрозуміла це Олексій. Лише він міг турбувати в такий час зі своєю звичкою починати день з пятої ранку.
Так? буркнула я, ледве прокинувшись.
Соломіє, вибач, що розбудив, але мені дуже потрібна твоя допомога.
Я сіла на ліжку. У нього «дуже потрібна допомога» завжди означала або катастрофу, або щось неймовірне.
Говори вже, не тягни.
Мені треба їхати у відрядження до Варшави. На два тижні. А Маряна на шостому місяці, лікар сказав їй більше спочивати
І ти хочеш, щоб я доглядала за твоєю вагітною дружиною? перебила я.
На тому кінці дроту настала тиша.
Просто перевіряти, щоб добре їла, сходила до лікаря, не хвилювалася
Ти розумієш, як це звучить, Олексію?
Розумію, зітхнув він. Але я довіряю тільки тобі. До того ж Маряна тебе обожнює. Каже, що ти сестра, якої в неї ніколи не було.
Чудово, подумала я. Сестра, яка колись була дружиною її чоловіка і досі не певна, що повністю його забула.
Я поклала слухавку, але через півгодини вже стояла біля їхніх дверей. Маряна відчинила у піжамі з квітами, волосся розкуйовдане, а круглий животик додавав їй особливого шарму.
Соломіє! Я не хотіла тебе турбувати, це Олексій вигадав, соромливо посміхнулася вона.
Спокійно, я не злісна. Де твій мандрівник?
У спальні, шукає шкарпетки. Чорні. Як завжди, марно.
О, я добре знаю ці пошуки.
Ти справді прийшла? визирнув Олексій.
Так, але в мене є умови.
Він насторожився:
Які?
Не дзвони кожні пять хвилин. Після повернення вечеря в «Шинку». І купи Маряні львівські цукерки, бо вона їх хоче вже два дні.
Звідки ти знаєш? здивувалася Маряна.
По очах видно, усміхнулася я. Вагітні бажання це серйозно.
Коли він нарешті поїхав, ми залишилися удвох колишня і теперішня, обидві трохи збентежені.
Дивно, правда? промовила Маряна, наливаючи мені чай.
Дуже. Але життя штука непередбачувана.
Ми почали проводити дні разом. Я приходила зранку, готувала сніданок, допомагала по хаті. Ми дивилися серіали, сміялися, говорили про все.
Скажи чесно, ти ще його любиш? якось пошепки запитала вона.
Я могла б збрехати. Але не перед нею.
Так. Але вже не так, як раніше. Це як любов до спогаду. Болить, але не палить.
Вона кивнула.
Я боялася, що ти мене ненавидиш.
Повір, я намагалася, засміялася я. Але ти занадто добра, щоб тебе ненавидіти.
Наступного дня ми пішли до лікаря. Коли на екрані зявилося маленьке серце, Маряна схопила мене за руку.
Бачиш? Ось він.
І я справді побачила крихітне життя, народжене з минулого, яке я колись ділила з цим чоловіком. Було боляче і водночас легко.
Гарненький, сказала я щиро.
Думаєш, Олексій заплаче, коли побачить фото?
Без сумніву. Він плакав навіть, коли у «Тіні забутих предків» був щасливий кінець.
Ми сміялися. Ми плакали. Ми стали подругами.
Одного вечора, готуючи вечерю, Маряна запитала:
Чому ви розійшлися насправді?
Я поклала ніж.
Ми були як вогонь і вода. Я порядок, він хаос. Я тиша, він буря. Ми любили, але не вміли бути разом.
А зі мною?
З тобою він знайшов рівновагу. Ти його заспокоюєш. Я ж лише розпалювала його вогонь.
Вона усміхнулася крізь сльози.
Ти неймовірна, Соломіє.
Ні, я просто навчилася відпускати.
Коли Олексій повернувся, Маряна ледь стрималась, щоб не кинутися йому на шию. Він розсипався у подяках.
Соломіє, ти справжній янгол.
Так, янгол, який чекає вечері в «Шинку», нагадала я.
Вони сміялися, а я дивилася на них і раптом відчула так, я все ще люблю цього чоловіка. Але тепер це любов без вимог. Любов, яка вміє радіти чужому щастю.
Ця дитина матиме найкращу тітку у світі, сказав Олексій, дивлячись на фото УЗД.
Тітку? перепитала Маряна.
Авжеж, посміхнулася я. Після двох тижнів офіційно вважаю себе частиною цієї дивної, але щасливої родини.
Ти впевнена, що хочеш бути в цьому безладі? пожартував він.
Вже запізно, відповіла я. Хтось же має стежити, щоб ви не назвали дитину Ярославом.
А що не так із Ярославом?! обурилася Маряна.
Ми всі троє реготали.
Так я стала «тіткою» для дитини свого колишнього чоловіка і його чудової дружини. І знаєте що? Я більше не почувалася самотньою.
Моя історія могла б здатися сюжетом дивної драми, але в ній було все і сміх, і біль, і ніжність, і прощення.
А