Ось перефразована та адаптована історія в українському культурному контексті:
Ось меню, приготуй усе до пятої, не мені ж на кухні стояти у свій ювілей, наказала свекруха, але сильно пошкодувала.
Ганна Степанівна прокинулася того суботнього ранку з відчуттям, ніби весь світ крутився навколо неї. Шістдесят років це ж не просто цифра, це ціла епоха! Вона вже місяць складала списки гостей, обирала сукню й уявляла, як усі ахнуть від її господарської вмілості. Перед дзеркалом вона з задоволенням погладила себе по щічці так, сьогодні все має бути ідеально.
Мамо, з днем народження! Тарас першим зявився на кухні, тримаючи в руках невеличку коробочку. Це від нас із Соломією.
Соломія мовчки посміхнулася, прихилившись до плити з чашкою кави. Вранці вона завжди була тихою, особливо коли йшлося про родинні свята свекрухи.
Ой, сину, дякую! Ганна Степанівна взяла подарунок з таким виглядом, ніби це була корона. А ви вже поснідали?
Так, мамо, все гаразд, кивнув Тарас, швидко поглянувши на дружину.
Соломія поставила порожню чашку в мийку, готуючись до неминучого. Останні дні свекруха була у відмінному настрої, а це, як не дивно, тільки посилювало її любов до розпоряджень. Наче свято давало їй повне право керувати всіма, як генерал на полі бою.
Соломійко, серденько, звернулася до неї Ганна Степанівна медовим голосом, що завжди означало: зараз буде “прохання”. У мене для тебе є невеличке завдання.
Соломія обернулася, намагаючись зберегти спокій. За три роки життя під одним дахом вона вже навчилася розуміти ці тонни натяків.
Ось меню, приготуй усе до пятої, не мені ж на кухні стояти у свій ювілей, Ганна Степанівна простягнула складений аркуш паперу, засіяний її акуратними рядками.
Соломія взяла листок, пробігла очима і почула, як у животі щось стиснулося. Дванадцять страв. Від сирних тарілок до складних салатів із майонезом.
Ганно Степанівно, обережно почала вона, це ж на цілий день роботи
Ну звісно! свекруха засміялася, ніби це було очевидно. А що ще робити в такий великий день, як не готувати для гостей? Ти ж розумієш, всі мої подруги прийдуть, сусіди Не можна ж сорому зазнати!
Тарас нервово переводив погляд із матері на дружину, відчуваючи, як повітря стає густішим.
Мамо, може, замовимо щось у ресторані? запропонував він невпевнено.
Що?! Ганна Степанівна аж відхилилася назад. У мій ювілей годувати гостей якоюсь замовною їжею? Щоб потім усі шепотіли, що я ледащиця? Ні, усе має бути домашнє, з душею!
Соломія стиснула кулаки. З душею. Так, з її душею, яку зараз розірвуть на дванадцять частин.
Добре, коротко сказала вона і вийшла з кухні.
Соломіє! гукнув Тарас. Постривай.
Вона зупинилася в коридорі, дихаючи глибоко. Тарас підійшов, винувато спустивши очі.
Слухай, я б допоміг, але ж ти знаєш, я на кухні тільки кашу спалюю
Звісно, Соломія криво посміхнулася. А те, що твоя мати мене як куховарку експлуатує, це нормально?
Та ну що ти він ніяково знизав плечима. Ну подумай, приготувати для мами в її свято це ж дрібниці. Вона ж нам квартиру дала, за комуналку не бере
Соломія глянула на нього так, ніби хотіла продивитися наскрізь. Вона могла б нагадати, як його мати постійно натякає про те, що «прихистила дівчину з села», як коментує кожну її страву, немов це кулінарний конкурс. Але навіщо? Для Тараса його мати завжди була святою.
Гаразд, сказала вона і пішла на кухню.
Наступні години проминули в божевільному ритмі. Соломія різала, солила, варила, перевертала. Рухи автоматичні, а думки гостріші за ножа. І раптом її осяяло. Ідея була до болю простою.
Вона дістала з шафки маленьку коробочку з аптеки проносне. На упаковці обіцяли ефект через годину.
Соломія уважно переглянула меню. Салати, закуски у все це можна було додати пару крапель. А гаряче котлети з пюре вона залишила без змін. Бо їсти ж теж комусь треба.
До пятої стіл сяяв від різноманіття. Ганна Степанівна, в новій сукні й перлах, оглядала начиння з видом полководця перед битвою.
Непогано, милостиво сказала вона. Хоча оселедець під шубою міг би бути і солонішим.
Соломія мовчки розставляла тарілки. Усередині в неї співало.
Гості почали зявлятися точно в призначений час. Ганна Степанівна зустрічала кожного з обіймами й радісними вигуками. Її подруги, такі ж урочисті, хвалили стіл.
Ганнусю, яка ти молодець! захоплювалася сусідка Марія Петрівна. Це ж просто бенкет!
Ой, що ви, скромничала іменинниця, це ми з Соломійкою постаралися. Хоча, звісно, основну роботу я робила.
Соломія