**Щоденниковий запис**
Ольга Михайлівно, привіт. Це Соломія, ваша майбутня невістка. Хотілося б зустрітися, поговорити. Коли вам зручно?
Ольга Михайлівна знервувалась, особливо після слів «майбутня невістка». Що за новини? Андрій жодним словом не обмовився, що збирається одружуватися.
Добрий день, Соломіє. Сьогодні о шостій вечора, вдома. Заходьте.
«Про що вона хоче говорити? Невже вагітна? Зрозуміло, спеціально підлаштувалася, щоб Андрій узяв її за дружину. Знайомі історії…
Та що він собі думає? Вона ж йому не пара. Андрій архітектор, у нього велике майбутнє. Власна квартира, машина, гарний, розумний. Який би дівчина не мріяла про такого! А він узяв першу-ліпшу…»
Ольга Михайлівна прибрала в хаті, сходила до крамниці. На душі було неспокійно.
Соломію вона бачила кілька разів і з першої ж зустрічі їй дівчина не сподобалась. Андрій приводив її познайомитися, потім просто на чай. І щоразу після їхнього відходу Ольга Михайлівна не стримувалася:
Сину, та що, інших нема? Чому саме вона? Що в ній такого? Ні зросту, ні статті. За моїх часів хлопцям подобались зовсім інші дівчата! І взагалі не пара тобі!
Мамо, я її люблю, і для мене вона найкрасивіша! А ще вона божественно готує! Борщ у неї просто смак!
Від цих слів стало особливо болюче. Раніше він завжди хвалив мамину страву, а тепер ця дівчина робить «божественні» борщі.
Соломія прийшла точно вчасно. Принесла з собою тістечка кошики з кремом. Ольга Михайлівна їх любила. «От хитра, вирішила підлеститися…»
Ольго Михайлівно, не буду вагатися. Андрій зробив мені пропозицію, і я погодилась. Він чекає слушного моменту, щоб сказати вам. Хвилюється, що ви погано сприймете.
Ну звичайно! Чого ж мені радіти?
Я хочу укласти з вами угоду. Послухайте мене.
Я знаю, що ви виховували Андрія сама. Вийшли заміж через дитину, а щасливого подружжя не вийшло. Чоловік вас покинув. Мене теж мати сама підняла, батько помер рано. Тож я знаю, як це рости без тата.
Ви вклали в сина всю душу. Дякую вам. Він вихований, добрий, чуйний. Це ваша заслуга. Вам є ким пишатися.
Ольга Михайлівна кивнула. Так і є. Лише її стараннями син виріс таким.
Соломія продовжила:
Ви мрієте, щоб син узяв за дружину красуню, успішну, з заможньої родини. А тут я. Ні зросту, ні статків. Звичайна дівчина. Погана партія, на ваш погляд. Ви розгублені, шукаєте способу відмовити йому, так?
Ольга Михайлівна знизала плечима. Саме так.
Ось що буде далі. Андрій вас не послухається. Ви почнете його переконувати. Посваритесь. На весілля не прийдете. Звичайно! Він же вас не послухав.
Так, так і буде.
Ви всім розповідатимете, який невдячний син, скільки ви для нього зробили і ось яка подяка. Хтось вас пошкодує, хтось посміхнеться.
А ми з ним житимемо щасливо. Ви будете ображатись, ігнорувати нас. Я нарожу дитину, Андрій, звісно, повідомить. Але ви гордо відмовитесь побачити онука. Адже ви не визнаєте нашого шлюбу отже, і дитини теж.
Моя мати буде нянчитися з онуком, гуляти, розповідати казки. І стане для нього найкращою бабусею.
А ви будете самотньо сидіти вдома, дивитись телевізор і ображатись на долю. У свята вам буде особливо сумно. Здоровя підведе, ляжете в лікарню.
До інших ходитимуть родичі, а до вас лише сусідка. Бо з сином і його «поганою дружиною» ви ж не спілкуєтесь.
У підсумку проживете життя самотньо, так і не побачивши, як ріс ваш онук. Ніхто вас не назве бабусею. І це буде ваш вибір.
Або… Може бути інакше. Після моєї розмови ви все обдумаєте. І, як розумна мати, приймете рішення сина. Адже якщо він мене полюбив значить, було за що.
Я не така вже й погана. На роботі мене поважають, мама душі не чує. Я поряд