Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була живою.
Так сталося, що Стаса вирощувала бабуся, хоч його мати ще жила. Варто сказати, що мати була чудовою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому рідко бувала вдома. Через часті відїзди вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тому опіку над Стасом мала лише бабуся.
Сколько себе памятав, Стас, повертаючись додому до свого пятиповерхового будинку, завжди піднімав очі догори і на четвертому поверсі у вікні бачив улюблений силует бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. А коли вона випроваджувала його кудись, завжди махала йому у вікно, і він обовязково відповідав тим самим.
Але коли Стасу виповнилося двадцять пять, бабуся пішла з цього світу. Тепер, йдучи додому і не бачачи у вікні рідного обличчя, хлопець почувався неймовірно самотнім і порожнім. Навіть коли мати була вдома, Стас відчував самоту. Вони з нею вже давно не розмовляли щиро, не мали спільних тем чи інтересів. Навіть побутові справи вирішували окремо, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Стас раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше, що його спеціальність була затребувана IT-фахівців шукали скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату у гривнях і оплату оренди житла. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і повинен сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на память і трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Стас востаннє глянув на кухонне вікно але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагону.
Наступного ранку потяг прибув за розкладом, Стас знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався і пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Блукаючи незнайомим містом з навігацією в телефоні, він раптом помітив один пятиповерховий будинок. Здавалося, він дуже схожий на його рідний. Усі ці хрущовки схожі, але Стасу здалося, що в цьому будинку було щось особливе. Можливо, тому, що віконні рами були пофарбовані так само незвично у блакитний колір.
Стас ненароком зійшов з маршруту і повільно підійшов до будинку. Він просто хотів постояти поряд і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підвів очі догори, глянув у вікно, де мала бути кухня і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого видовища. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав її, і серце ледве не вискочило з грудей.
Стас був тверезим і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся і повільно пішов геть. Розум казав йому, що там за вікном зовсім чужа бабуся, але серце чомусь кричало: «Стій! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся і знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Стас не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його домі, була зламана замкова щеколда, тому він стрімко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила сонна дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомця і невдоволено запитала:
Вам чого?
Мені? збентежився Стас. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася і гукнула вглиб квартири: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мати підійшла, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А Стасу вже не тільки крутилася голова здавалося, серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кликав? у дверях зявилася така ж сонна жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, знову усміхнулася дівчина. Він назвав тебе бабусею.
Почекайте, прошепотів Стас. Я кликав не її Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством скривилася дівчина. У нас ніяких бабусь нема! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився У Стаса все попливло перед очима, він зробив крок назад, поставив рюкзак на підлогу і, щоб не впасти, вп
