Тату… Соломія попросила не приїжджати на весілля… Каже, що соромно їй за нас, селян. Та як же так… Як же так, Марічко… Я ж так чекав цього дня, щоб віддати доньку заміж. А вона нас бачити не хоче, соромиться… Що ж це за біда…
Алло, мам, Мирослав мене заміж покликав, уявляєш? Я так довго мріяла про це стати частиною його родини!
Марія раділа за доньку. Розумна, гарна, їхня Соломія. Вони з батьком завжди підтримували її. Після школи вона мріяла стати моделлю, а врода дозволяла. Але потрібні були гроші. Батько продав корову й телиць якраз вистачило. Додому Соломія тепер приїжджала рідко, місто її затягнуло, немов вітер солому. Вона сама заробляла, позуючи для журналів. Батьки тішилися, що донька не бідує.
Мирослав був сином впливового бізнесмена, і батько йому ні в чому не відмовляв. Соломія не знайомила його зі своїми рідними й не запрошувала їх у гості. Казала, що немає часу, вони з Мирославом постійно в розїздах.
Марія працювала прибиральницею у ліцеї й інколи хвалилася колегам фотками доньки.
Маріє, а чому Соломія з нареченим до вас не завітають? Соромляться, чи що?
Що ти, Наталко, вона нас дуже любить!
А коли востаннє була? І дзвонить часто?
Минулого тижня дзвонила, весілля готує. Треба з чоловіком думати, де грошей на подарунок взяти й у що вбратися.
***
Соломіє, а коли ж ви з Мирославом приїдете? Батько мясо в маринаді заготовив, зятеві б на закуску.
Мам, ну що ви… Він не їсть таке. Нам неколи, весілля ж на носі, стільки клопоту.
А коли саме весілля? Нам теж треба підготуватися.
Мам, слухай… Краще вам не приїжджати. Ну подумай сама Мирослав із заможної родини, на весіллі будуть важливі люди, а ви… Від тата завжди хлібом і салом пахне. Ти уявляєш, як я почуватимусь? Ви ж і виглядаєте по-сільському, і в елітному товаристві не вмієте триматися.
Гаразд, доню. Не побачиш нас.
Марія не знала, як сказати чоловікові. Він так чекав цього дня побачити доньку у весільній сукні, благословити її. Усі стіни в хаті були в її фото, батько памятав кожне, ніби воно було вчора.
Тату… Соломія сказала не приїжджати… Соромно їй за нас.
Як же так… Як же так, Марічко… Я ж так чекав… І бачити нас не хоче…
Іван побілів. Марія дала йому води й краплі серце в чоловіка було слабке.
Іване, не хвилюйся так… Не підемо, нічого страшного.
Вночі довелося викликати «швидку» не витримало серце.
Знаєш що, Маріє? Ми все одно підемо! Маємо право! Хай вона мені ще щось скаже!
Марія не хотіла, але знала не вмовити. Знайти дату весілля було легко Мирослав був відомим, і всі новини про нього в інтернеті. У хаті інтернету не було, тож Марія попросила колег знайти.
Позичила у сусідки сукню, купила Іванові новий костюм, і в день весілля вони вирушили до міста. Увійшли до ресторану, коли гості вже сиділи за столами.
Тихенько прослизнули в залу, з букетом у руках. Ведучий запитав, хто ще бажає привітати молодих, і Іван гукнув: «Ми!»
Мирославе й Соломіє! Вітаємо вас! Живіть у любові, і нехай ваші діти ніколи не забувають, звідки вони, і не соромляться своїх коренів! Гірко!
Поклав квіти на стіл, узяв дружину за руку й вийшов.
Мирослав здивовано подивився на Соломію:
Хто це?
Це… мої родичі.
Мирослав вибіг за ними:
Куди ж ви? Залишайтеся! Соломія казала, що у неї немає родичів!
Як немає? Ми живі…
Ви її батьки? Чому вона брехала?
Соромиться нас, Мирославе. Ми прості люди, не для вашого кола. Ось і вигадала, щоб сорому не було.
Вибачте… Я не знав…
Мирославе, ти хороша людина. Не сердься на неї.
Ні, ви залишайтеся! Ми обовязково приїдемо до вас!
Ні, ми підемо. Вона не хотіла нас бачити.
Минуло три місяці. Соломія не дзвонила.
Марія вішала білизну, коли підїхало таксі. З нього вийшла Соломія з валізою.
Мам, привіт. Я приїхала.
Привіт. Навіщо?
Як «навіщо»? Додому ж.
А… Додому.
А тато де?
На цвинтарі.
Що за жарти?
Не жарти. Ти нас поховала заживо, але справжнього батька не стало два місяці тому. Він не пережив твоєї зради. І я тобі цього не пробачу. Ти вбила його. Їдь назад.
Соломія зайшла в хату. Тиша. Ліжка батька не було. Її фото зі стін зникли. Наче вона ніколи тут не жила.
Мам, ми були на Мальдівах, там звязку не було… Мирослав дізнався про брехню й покинув мене. Я їду за кордон, контракт підписала…
Живи, як знаєш. Прощай.
Хвіртка зачинилася. Марія повернулася в хату й розплакалася. Де ж та добра, лагідна дівчинка, якою вона була? Тепер у неї