**Щоденниковий запис**
Свекруха шепотіла за спиною:
Та що ти таке говориш, Маріно Іванівно?! голос Ганни Степанівни дзвенів від обурення. Як можна таке про невістку розпускати?
А що я сказала? удавано здивувалася сусідка, поправляючи окуляри. Я ж нічого поганого, просто зауважила, що твоя Оленка якась дивна останнім часом. То чи дуже втомлюється, то чи…
То чи що? Ганна Степанівна наблизилася до паркану. Договорюй вже!
Та не знаю… Маріна Іванівна знизила голос до шепоту, але так, щоб чутно було й у сусідньому дворі. А раптом вона того… у положенні? Та поки приховує? Адже дивно заміжня вже третій рік, а дітей нема…
Оленка завмерла біля калітки, стискаючи в руці пакет із хлібом. Вона йшла з магазину й випадково почула цю розмову, а тепер не могла зрушитися з місця. Серце калатало так голосно, що здавалося його чує увесь світ.
Маріно, ну що ти несеш! махнула рукою свекруха. Молоді ще, карєру будують. Оленка в банку працює, відповідальна посада. Не до дітей поки.
Так, карєра… протягнула сусідка. А я ось дивлюся, як вона зранку виходить. Бліда, під очима синці. І в магазин тепер часто бігає раніше так не було. А вчора бачила, як біля аптеки стояла, довго щось у вітрині розглядала…
Оленка відчула, як по спині пробіг холодок. Так, вона дійсно була біля аптеки, дивилася тести на вагітність, але так і не наважилася купити. Страх сковував її вже два тижні страх перед невідомістю, перед розмовою з чоловіком, перед тим, що життя може змінитися.
Та годі тобі вигадувати! розсердилася Ганна Степанівна. Оленка добра дівчина, працьовита. Якби щось було, мені б першій сказала. Ми ж добре спілкуємося.
Добре спілкуєтеся… повторила Маріна Іванівна з якоюсь дивною інтонацією. А ти знаєш, що вона кожен вечір дзвонить мамі? Довго розмовляє, а як тільки Олег приходить зараз же кладе трубку?
Оленка заплющила очі. Так, вона дійсно дзвонила мамі щодня, особливо останнім часом. Але не тому, що щось приховувала, а просто… мама розуміла її краще. З нею можна було поговорити про роботу, про страхи, про те, що інших просто хочеться побути самій.
І що тут поганого? захищалася свекруха. Дівчина любить поговорити з матірю це ж нормально.
Нормально, звісно, згодилася сусідка, але в голосі відчувався підступ. Тільки от Зінаїда Миколаївна розповідала, що бачила Оленку на зупинці, коли та їхала з роботи. Плакала, каже. Сиділа в автобусі й хусткою очі витирала.
Оленка згадала той день. Так, вона плакала, але не через вагітність чи сімейні проблеми. Просто на роботі був важкий день звільнили її подругу, з якою вони працювали багато років. А начальник натякнув, що скорочерги можуть продовжитися. Страх втратити роботу, особливо тепер, коли вони з Олегом збирали на квартиру, давив на неї все сильніше.
Слухай, Маріно, голос свекрухи став твердішим. Що ти хочеш цим сказати? Говори прямо, не ходи навколо.
Та нічого особливого, поспішно відповіла сусідка. Просто мені здається, що в неї якісь проблеми. Може, на роботі щось не так? Або… знову знизила голос, з Олегом не все добре?
З сином у них усе чудово! спалахнула Ганна Степанівна. Вони люблять одне одного, це ж видно!
Видно, видно… пробурмотіла Маріна Іванівна. А ти помітила, що останнім часом Олег пізніше повертається? І одягається якось… охайніше. Сорочку нову купив, парфумами став користуватися…
Оленка стиснула кулаки. Так, Олег справді затримувався на роботі, але в них був великий проект, і він чесно розповідав їй про кожен день. А сорочку вона сама подарувала йому на день народження. І парфуми теж вона купувала просто хотіла приємне зробити.
Маріно Іванівно, тихо, але дуже чітко промовила Ганна Степанівна. Прошу більше не розпускати плітки про мою сімю. Якщо є конкретні факти кажи прямо. А якщо тільки здогади тримай їх при собі.
Та що ти так одразу! образилася сусідка. Я ж переживаю за дівчину! Видно ж, що щось не так. Може, їй допомога потрібна? Підтримка?
Якщо допомога знадобиться, вона попросить, різко відповіла свекруха. А твої плітки за спиною нікому не допоможуть.
Оленка почула скрип калітки Ганна Степанівна пішла до дому. Маріна Іванівна ще трохи постояла біля паркану, щось бурмотіла, потім теж пішла.
Дівчина зайшла у двір лише через кілька хвилин, коли переконалася, що нікого немає. Руки тремтіли, коли вона відчиняла двері. У передпокої її зустріла свекруха висока, сувора жінка з сивими волоссями, зібраними у пучок.
Оленко, де ти була? запитала Ганна Степанівна, пильно дивлячись на невістку. Якась ти бліда.
У магазин ходила, показала Олен