Я хочу зробити тест. Якщо Софійка справді моя я заберу її.
Бери зараз же, бо тільки під ногами вертиться. Набридло годуй, одягай, сама собі нічого не куплю, аби їй щось придбати. Оце життя Дай грошей, Тарасе, га?
Оксана збиралася на роботу. Швидко зробила чоловікові бутерброди, загорнула у папір і поклала на стіл.
Тарас працював у майстерні, обідів у них не було, тому щоразу доводилося брати їжу з собою.
Сама Оксана працювала кухарем у кавярні. Її робота була далі, тому вставала раніше за чоловіка.
На вулиці накрапав дощ, і жінка взяла парасольку з коридору. Вона випадково впустила її, і та з гуркотом впала на підлогу. Оксана завмерла, зазирнула у спальню чоловік не прокинувся.
От роззява! усміхнулась вона і тихенько вийшла.
Маршрутка приїхала швидко. Оксана сіла біля вікна і дивилася на місто. Задумалась про своє життя.
Вона вже не була молодою йшла до тридцяти, була щасливою заміжньою жінкою Жили вони небагато, але дружно.
І лише одне засмучувало Оксану у них не було дітей. Так хотілося мати дитину неважливо, хлопчика чи дівчинку.
Три роки шлюбу, а діагнози лікарів були однакові: все гаразд, причин для безпліддя нема.
Маршрутка зупинилася. Оксана розплатилася і вийшла. До кавярні треба було пройти через парк.
Зробивши кілька кроків, вона зупинилася на лавці сиділа маленька дівчинка й плакала. На ній була легенька курточка, вона зіщулювалася від холоду, а по щоках котилися сльози, змішані з дощем.
Оксана підійшла.
Привіт! Чому ти сама?
Мама вигнала дівчинка схлипнула.
Як це вигнала? Оксана не могла повірити.
Вона спала, а я хотіла їсти. Я її розбудила Вона закричала І от я тут
Як тебе звати?
Софійка.
Що ж мені з тобою робити? Оксана глянула на годинник. Ходімо. Ти далеко живеш?
Ні, он за кут.
Вони пішли туди, куди показала дівчинка, і за пять хвилин стояли біля квартири. Оксана натиснула дзвінок, але ніхто не відчиняв.
Нарешті двері відкрила жінка у брудному халаті. Нерозчісане волосся, помяте обличчя.
Вона здивовано подивилася на Оксану, потім на Софійку і мовчки відступила.
Заходьте.
Оксана переступила поріг. У квартирі смерділо, їй зробилося млосно.
На підлозі бруд, на меблях шар пилу. На полиці вона помітила фотографію.
Очі розширилися від подиву
Це фото вона бачила в альбомі чоловіка! Тільки там був лише Тарас, а тут він і молода жінка, схожа на господиню квартири.
Ну? буркнула та.
Як це «ну»? Ваша донька плаче у парку, а вам байдуже! Що ви за мати?!
Ти мені не наказуй! Іди своїх виховуй! жінка різко повернулася до доньки. Де ти швендяла?
Софійка метнулася в кімнату. Оксана вийшла.
Весь день їй не давали спокою думки про дівчинку, фотографію і ту жінку, яка, мабуть, була повязана з її чоловіком.
Ввечері Оксана показала Тарасові фото.
Коханий, хто це з тобою?
Я розповідав про Галину. Ми довго зустрічалися, навіть хотіли одружитися, але вона пішла до іншого.
Чому ти обрізав фото?
Не міг простити Коли ми розійшлися, вона була вагітна, але сказала, що позбулася дитини. Я поїхав, потім зустрів тебе Нічого не приховую. Але чого ти питаєш?
Оксана розповіла про Софійку.
Тарас задумався.
Скільки їй років?
Сім.
Він мовчав. Так, це могла бути його донька
Де вони живуть?
Оксана сказала і пішла спати. Вночі прокинулася на кухні світло.
Тарас сидів за столом, задумливий.
Наступного дня він прийшов до колишньої. Двері відкрила Софійка.
Привіт! Ти Софійка? Де твоя мама?
Мамо! До тебе!
З кімнати вийшла жінка. Тарас не впізнав Галину.
Ти? Чого прийшов?
Він увійшов, не чекаючи запрошення.
Галино, мені потрібна правда. Софійка моя?
Жінка важко сіла.
Позич грошей, га? Аліменти ж не платив. А я її годувала Дай хоч сотню.
Чому обдурила? Ти ж казала, що позбулася дитини.
Я хотіла, але Віктор сказав, що стане їй батьком А потім кинув, коли їй було три місяці. Я хотіла повернутися до тебе, але ти вже зник.
Я зроблю тест. Якщо вона моя заберу.
Бери! Набридла годуй, одягай Таке життя. Дай грошей, Тарасе.
Софійка несміливо підійшла.
Ти мій тато?
Так, я твій тато. Хочеш жити зі мною?
Дівчинка подивилася на матір.
Ти мене не будеш бити?
Тарас змінився в обличчі.
Ніколи.
Тоді так.
Він погладив
