Батько покинув сім’ю заради іншої жінки, коли його доньці було чотири роки. Він вийшов із дому після Нового Року, промовивши на порозі: “Пробач”, і зачинив двері. Мати сприйняла це спокійно, ніби так і має бути. У їхньому роді жодна жінка не знала довгого щастя в шлюбі. Але через кілька тижнів вона вночі прийняла всі пігулки діазепаму та парацетамолу, що були в домі, і заснула назавжди.
Ранком Ганнуся довго намагалася розбудити матір, кричала, трясла її. Потім зїла швидкий сніданок з того, що знайшла в холодильнику, і знову прилягла до неї, аж доки сама не заснула, обіймаючи холодне тіло.
Січневі дні короткі, і вже смеркало, коли дівчинка прокинулася від холоду. Вона натягнула на себе ковдру, притулилася щільно до матері, але від цього стало ще холодніше. Раптом Ганнуся зрозуміла лютісний мороз іде від неї. Гіркі сльози обпікали її обличчя.
У вітальні хруснули двері. Дівчинка метнулася туди, назустріч тітці Олені, молодшій сестрі матері.
Ганнусю, ти тут! Де мама? Я весь день дзвоню чому вона не бере?
Дівчинка вчепилася у її пальто і потягнула до кімнати. Вказувала пальцем, кричала, але жодного звуку не виходило. Лише сльози, лише німа розпука.
Олена не мала дітей, тому чоловік покинув її через пять років шлюбу. Відтак всю свою ніжність вона віддавала небозі. Коли трапилося лихо, тітка оформила опікунство і забрала доньку сестри до себе. Три роки лікувань, але голос до Ганнусі так і не повернувся.
Тої зими справжній мороз ударив на Андрія, засипавши все навколо крижаним снігом. Ганнуся з подругами цілий день каталися на санчатах у парку Шевченка, ліпили сніговиків, падали в пухкі замети, залишаючи за собою ангелів.
Годі, додому! У тебе вся одежа замерзла, а рукавички як льодові кубики. Зайдемо в магазин за молоком і гречкою, поспішала Олена.
Біля дверей супермаркету сидів рудий кіт. Вигляд у нього був мудрий, ніби він усі таємниці світу знав, лише передні лапи підіймав мерзнув. Ганнуся присіла поруч, погладила його. Махнула тітці, щоб та йшла сама.
Добре, я швидко, але не відходь!
Кіт вигнув спину від щастя, замуркотів. Дівчинка обійняла його, притиснула обличчям до шерсті. Раптом із очей полилися сльози, а кіт почав облизувати їх, чхав і знову ліз язиком.
Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудний!
Олена схопила дівчинку за руку і потягнула до машини. Та виривалася, але тітка посадила її на заднє сидіння та сіла за кермо.
Кіт підійшов до авто, дивився на Ганнусю та нявкав.
Він же мій, а я його кидаю прошепотіла дівчинка, сльози котилися по шибці.
Ти щойно сказала? Повтори! тремтіл голос Олени.
Не можна його кидати! Він помре без мене! вигукнула Ганнуся.
Тітка вистрибнула з машини, підхопила кота і сіла поруч із небогою. Переляканий рудий вчепився кігтями у її пальто, але, побачивши дівчинку, стрибнув їй на коліна і завмер.
Хочеш кота? Так би й сказала давно б купила, посміхнулася Олена, щаслива.