Того дня до мене зайшла жінка, яку я не бачила роками. Тетяна Миколаївна. У нашому селі її за очі кликали «паніматерю». Не через чоловіка-військового, ні, а через її стать, гострий погляд, що різав гірше за бритву, та гордість, якою можна було б огородити все село тричі. Ходила вона завжди з випрямленою спиною, підборіддям угору, ніби ступала не селянською грязюкою, а палацовим паркетом. І ні з ким особливо не водилася кивне через плече, і розмова скінчена.
А ось стоїть на порозі мого фельдшерського пункту. Не своя. Спина, звичайно, пряма, звичка, але в очах така забита туга. Хустку яскраву на самі брови натягла, ніби ховається. Мнеться, не рішається переступити поріг.
Заходь, Миколаївно, кажу ласкаво. Чого в сінях холод розводиш? Бачу, не за цитрамоном прийшла.
Увійшла, на табуретку біля печі сіла, руки на коліна склала. Руки завжди в неї були доглянуті, а тепер бачу шкіра суха, в тріщинах, пальці дріжать дрібно-дрібно. Мовчить. А я й не поспішаю. Налила їй чаю свого, з мятою та липою. Поставила перед нею.
Пий, кажу. Душа зігріється.
Вона взяла чашку, а в очах сльози заблищали. Не покотилися, ні, гордість не пустила, а так і стояли, ніби вода у криниці.
Зовсім я самотня, Іванівно, видихнула вона нарешті, і голос був чужий, надірваний. Сил уже нема. Руку от торік вивихнула, не зламала, слава Богу, але болить, лиха година, ані дров принести, ані води. А спину ломить так, що ані зітхнути, ані охнути.
І полилася її скарга, як весняний струмок, каламутний і гіркий. А я сиджу, слухаю, киваю, а бачу не теперішню біду, а те, що було пять років тому. Згадую, як у її хаті, самої охайної в селі, лунав сміх. Її єдиний син, Андрій, красень і робітник, привів наречену. Оленку.
Дівчина була тихий янгол. Андрій із міста її привіз. Очі ясні, довірливі. Коса русява, товста. Руки до всякої роботи звиклі, хоч і тонкі. За що вона Андрієві сподобалася зрозуміло. А от чому Тетяні не вгодила ніхто в селі не зрозумів.
А не вгодила, і все. Від першого дня Миколаївна її їла очима. Не так сидить, не так дивиться. Борщ у неї, бач, недостатньо червоний, а підлога недостатньо чисто вимита. Компот зварить «цукру перевела, марнотратниця». Город прополе «всю кропиву на щі вирвала, безрука».
Андрій спочатку заступався, а потім здавав. Він же мамин синок був, все життя під її к