” Не забудь, що ти живеш у моїй хаті й усе життя тут провів. Знову починаєш. Тепер до кінця днів цим мені дорікатимеш?
Марія та Богдан прожили в шлюбі вже десять років.
У Марії були мати й вітчим, який виховував її з трьох років.
Молодший брат Марії, Тарас, теж не був йому рідний.
Лише сестричка Оксана була від нього. Але жодної різниці він між дітьми не робив.
Коли Марія вийшла заміж і переїхала до чоловіка, Оксані було вісім.
З вітчимом дружини Богдан одразу знайшов спільну мову. І не дивно Василь Іванович умів спілкуватися з усіма: чи то сусідські діти, чи дорослі.
Він говорив на рівних, знаходив спільні інтереси.
Про тещу Богдан теж не міг сказати нічого поганого, але з Василем Івановичем зблизився відразу й почав називати його татом.
Його власного батька вже не було.
Мати поїхала до бабусі, бо захворіла. Побула там трохи та й залишилася назавжди. Будинок вона відписала синові.
Марія й Богдан все переробили під себе. Допомагав вітчим. Мати Марії бурчала не розуміла, як можна з міста переїхати в село?
Мамо, це ж містечко. Велике містечко, тут і пятиповерхівки є.
А ти в хаті, на околиці значить, село
Минуло десять років. У сімї підростали син і донька. Брат Марії після навчання лишився у місті, далеко від рідного дому. Молодша сестра вийшла заміж. Житла у них не було, тому вони зняли квартиру. Гроші за оренду давали мати й вітчим Оксани.
Хай живуть у нас, запропонував Василь дружині.
Я не проти, але треба поговорити.
Про що?
Нащо ти змінив роботу?
Ми ж вже говорили. Діти самі заробляють. Мені вже важко на двох роботах, а після хвороби ще гірше. Витрат тепер менше.
Оксані потрібна квартира.
У неї ж чоловік є.
Не забудь, що ти живеш у моїй хаті й усе життя тут провів.
Знову починаєш. Тепер до кінця днів цим мені дорікатимеш?
Вибирай! Треба працювати на квартиру для доньки!
Який вибір? Працювати чи як?
Або йди.
Я не зможу так працювати, ти ж знаєш.
Тоді подаю на розлучення. Іди. У тебе є будинок.
Будинок? Ти його бачила? Що з ним стало за ці роки?
Мене не цікавить. Ти ж не хотів його продавати.
Василь Іванович мовчки зібрав найнеобхідніше.
Забирай усе, інакше решту викину.
Ми майже все життя прожили, тобі на пенсію через рік. Мені вже шістдесят три.
Треба було молодшу знайти. Даремно я тоді за тебе вийшла. Хто б мене з двома дітьми взяв?
Ти про дітей? Я піду. Решту речей заберу за тиждень. Потерпи
Мамо, а де тато?
Ти ж знаєш, що він тобі не батько.
І що? Він мій батько, іншого нема.
Ми розійшлися. Сюди переїжджає Оксана з чоловіком.
Що? А де тато?
У своєму селі.
І Оксана погодилась слабого батька туди відправити? А ти як могла?
А чого ти так переживаєш?
Це ж нелюдяно. А Тарас знає?
Нащо йому знати? Він далеко. А ви навіщо приїхали?
Так, заїхали. Завтра в