Чому ти не відчиняєш двері?
Не хочу! І не відчиню. Гості мають попереджати, перш ніж приходити, а ще не ритися в моїх речах.
Як це не відчиниш? Це ж моя мати! Вона до мене завітала!
Ну, то й зустрічай її! Але не в моїй оселі.
А ось Оленка краще ладнала з моєю мамою.
Знаєш, якщо я почну перераховувати, у чому мій колишній кращий за тебе, нам обом буде ніяково.
Хоча про себе не впевнена, нервово перебила Соломія, витираючи кухонний стіл. Якщо тобі з Оленкою було так добре, то чому ж ти з нею розійшовся?
Богдан ображено відвернувся, похмуро дивлячись у вікно.
Ти ж знаєш ту історію
Знаю. Тому й не треба мені розповідати про свою Олесю, різко відповіла Соломія. Інакше я стану твоєю наступною колишньою.
Вона справді була готова на крайні заходи.
З Богданом вона познайомилася рік тому в компанії друзів. Вона навіть знала ту саму Оленку, хоч і не близько. Та саме вона привела Богдана з собою. А потім зникла.
Богдан одного вечора, пяний, зізнався, що розлучився з нею, спіймавши на зраді. Навіть заплакав.
Тоді Соломії це здалося милим: чоловік, який не боїться сліз, який любив щиро. У ній щось ворухнулося захотілося його втішити.
Пізніше вона зрозуміла, що це був материнський інстинкт, а не жіноче захоплення. Але тоді цього вистачило, щоб між ними завязалися стосунки.
Спочатку все було чудово. Він зустрічав її після роботи, возив додому, писав ніжні повідомлення, дбав, щоб вона не замерзла. Соломія відчувала себе коханою.
Перший тривожний дзвінок пролунав, коли Оленка сама їй написала.
Привіт. Чую, ти з Богданом. Це, звісно, не моя справа, але будь обережна. Він і його мати як дві краплі води.
Соломія зважила на це, але подумала кохання все подолає. Адже якщо в нього не вийшло з одною, це не означає, що й з нею буде так само.
Дякую, але ми самі розберемося, відповіла вона, не бажаючи заглиблюватися в тему.
Але Богдан про її комфорт не думав.
Коли його мати, Людмила Степанівна, вперше прийшла без попередження, Соломія сприйняла це спокійно.
Може, вони просто не розуміють, як це незручно? Напевно, мати хвилюється за сина.
Вона швидко зібралася, вийшла знайомитися. А Людмила Степанівна вже перебирала її білизну в комоді.
Отак усі речі перемішано, знизнула плечима жінка. Потім шкарпетки губитимете. Зараз поснідаємо, і я навчу тебе складати одяг.
Замість «привіт». Соломія оніміла. Чужа жінка в її домі, в її речах це було за межами.
Але грубити на початку стосунків вона не хотіла.
Ой, дитинко, які в тебе мішки під очима! продовжила Людмила Степанівна. Тобі б огіркові маски. Або нирки перевірити. У моєї подруги так само
Соломія ківзала, вдаючи зацікавленість, але мріяла лише про ліжко. Адже була восьма ранку, вихідний.
Візит затягнувся до вечора. Соломія вислухала тонни порад: як мити посуд, чистити ложки, поливати квіти.
Вона почувала себе, як вичавлений лимон. А Богдан навіть не спробував втрутитися.
Твоя мати завжди така енергійна? обережно запитала вона ввечері.
Так. Вона просто хоче спілкуватися, знизав плечима Богдан. З Оленкою вони добре знаходили спільну мову.
Сподіваюся, втрьох ми жити не будемо
Ти що, проти моєї матері? напружився він.
Соломія замовкла. Оленка була молодшою, вміла підлабузнюватися. Вона знала всіх маминих подруг, пекла пироги за її рецептами.
Але Соломія на таке не підписувалася.
Наступного ранку Людмила Степанівна знову була в них. Інспектувала холодильник.
Курячі яйця? Богданові треба перепелині, це корисніше, зауважила вона. Полички брудні Ти ж це їси.
«Я їм не з полиць», подумала Соломія.
Помию пізніше. Сьогодні вихідний
Богдан у цей час спав.
Вихідний саме час для прибирання! рішуче заявила Людмила Степанівна. Наступного разу навчу тебе пирогів, як Оленка робила.
Соломія стиснула руки.
Можете записати мій номер. Перед візитами телефонуйте.
Я більше не можу прийти до сина? скривилася жінка.
Можете. Але ваш син тепер живе зі мною. Хотілося б взаємної поваги.
З Оленкою проблем не було, кинула Людмила Степанівна.
А мама мого колишнього не лазила в мої речі, відповіла Соломія. Ще й вишневі пиріжки носила. Рецепт дати?
Обличчя жінки перекривилося.
Подумай, доню. У нашій родині нічна зозуля денну не перекує.
Вона пішла, але осад залишився. Богдан не чув Соломію, його мати вела себе, як вдома. А головне над їхніми стосунками все ча