Знаєш, доню, тобі доведеться дуже постаратися, щоб влитися в нашу родину, заявила Людмила Степанівна з виглядом шкільної вчительки, що готується до контрольного диктанту.
Марійка ледве стримала усмішку. Як передбачувано! Свекруха-«директорка» вже відміряла новій «учениці» лінійкою по пальцях, навіть якщо урок ще не почався.
Василь, що сидів поруч, відвів погляд. Видно було, що йому хочеться буркнути щось на кшталт «ну, ось і почалося». Але втручатися він не став. І правильно то не його війна.
Постаратися? перепитала Марійка з іронічною добродушністю. Уточніть, будь ласка, у якому напрямку. На курси вишиванок записатися? Чи може, на народні танці?
Розмова розгорталася на кухні Людмили Степанівни. Тут усе було «дорого-багато»: штори з ламбрекенами, цукерки у кришталевих вазах, деревяний стіл під золото. Гарно, але жити тут Марійка б не змогла надто все ідеально, наче не кухня, а декорації до серіалу.
Марієчко, у нас інтелігентна родина, пояснила Людмила, ігноруючи жартівливий тон невістки. Ми люди виховані, тут випадкові чужакі не приживаються.
Марійка автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль їй була болюче знайома. Вона вже плавала у цих водах, тільки тоді не мала ні досвіду, ні здорової самооцінки.
…Пятнадцять років тому Марійка була зовсім іншою молодою, слухняною, з довірливими очима і вірою в те, що «треба бути хорошою дружиною». Чоловіка, Петра, вона любила щиро.
А от Петро любив лише свою матір.
Перша свекруха, Ганна Іванівна, відчувала себе зіркою районного масштабу. Вона мала гучний голос, активну життєву позицію і думку з будь-якого приводу. Вже на другій родинній вечері вона заявила:
Курка суха, наче папірець жую. Ну нічого, навчу тебе смачно готувати, раз твоя мати не навчила.
Марійка тоді лише посміхнулася. Вона думала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все від кольору помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без упину читала лекції на тему «як виростити порядну дівчину». Усе з усмішками і натяками на те, що з Марійки вийшов поганий «вчитель». Мовляв, шевчиха без чобіт.
Підгузки це катування дитини! заявила Ганна одного разу, простягаючи невістці пелюшки. Це для лінивих вигадали. А ти ж будеш хорошою матірю. Правда ж?
Петро ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вимовляла літеру «р», запитала:
Мамо, а чому ти дурна?
Марійка аж завмерла.
Як це? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Ганя.
Коли Марійка попросила чоловіка поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала і сказала. На емоціях була, мабуть. Ти ж знаєш її характер.
Марійка знала. Колись вона старалася. Сиділа за святковим столом і слухала, як «заощадила на сирі та зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, сподіваючись на похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ганни Іванівни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього вона серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. «Важка вдача»? Для неї це звучало як зізнання у мерзенній поведінці та небажанні щось міняти.
На вокзалі здохнеш! Тепер тільки з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.
Але кішок у неї так і не зявилося, зате залишилися квартира, робота і тверезий погляд на речі.
А потім до цього «набору» додався Василь. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами і почали спілкуватися. Василь, може, і не був закоханий до нестями, але поважав її почуття. Він знав про минуле Марійки і спокійно прийняв її доньку.
А ще хотів одружитися. Марійка не відмовляла, але не поспішала. Вона любила Василя, але не хотіла знову потрапити в чужу родину, де вона ніколи не стане своєю. Проте Василь був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Марійка вирішила спробувати.
Тепер, сидячи в будинку його матері, вона знову слухала той самий монолог із минулого, але вже не відчувала ні принизливого сорому, ні страху. Лише легке дежавю і нудьгу.
Ми, знаєш, не всіх до себе пускаємо, продовжувала Людмила. Василь чоловік мякий, може щось не помічати або мовчати. А я все бачу. Тож… постарайся, доню.
Дякую за настанови, холодно посміхнулася Марійка. Але, якщо дозволите, я поки залишуся просто дружиною вашого сина. У мене вже є родина. Донька, чоловік. Цього цілком достатньо.
Вона не стала чекати кінця вечора і підвелася, Василь за нею. На вулиці він першим ділом взяв її