Ой, діточки мої послухайте, я розповім вам, як буває, коли життя виносить тебе з рідного дому не від щастя, а від безнадії.
Колись я й сама вірила, що родина це опора. Що чоловік підтримає, що в домі буде тепло не лише від печі, а й від любові. Але вийшло інакше.
Була у нас Оксана, молода, працьовита, як мурашка. І на роботу бігала, і в хаті порядок тримала, і вечерю варила, і комуналку сплачувала. А її чоловік, Дмитро, день-у-день лежав на канапі, у своїх іграх занурювався. Колись працював, а потім заявив, що начальник гнобитель, колектив нестерпний, і кинув роботу. Обіцяв, що от-от знайде краще, але минуло вже шість місяців, а його «от-от» тягнеться, як дощова осінь.
А ще в них жила його мати, Ганна Іванівна. Ох, язик у неї гостріший за серп. Що Оксана не приготує усе не так: то каша пересолена, то молоко не свіже, то вареники розлізлися, то ковбаса застаріла. І завжди свого синочка пестила: «Ти ж, Дмитрику, не бери першу-ліпшу роботу, ти в нас розумний, з університетом!»
А Оксана тягла все сама. І гроші заробляла, і їжу варила, і після всіх кухню мила. Навіть каву з пиріжками подавала до крісла, бо їм було лінь підвестися.
Скільки разів вона благала чоловіка хоча б будь-яку роботу знайти він у відповідь: «Не відволікай мене, я шукаю гідне місце!» А мати йому підкивала: «Не займай сина, він і так страждає».
Ви думаєте, хтось її почув? Та де там! У них своя правда була: поки вона працює їм вистачає. А те, що вона з ніг падає від втоми то дрібниці.
Я й сама так колись жила Памятаю, як тягла весь тягар сама, а вдячності жодної. Спочатку думаєш: «Ще трішки і все зміниться». Потім: «Потерплю заради родини». А потім розумієш: терпиш заради тих, кому це й не потрібно.
Кажуть, я сама винувата, що опинилася в будинку для літніх. Може, і так. Бо не пішла раніше, коли ще сили були, не сказала «годин». А чекала, доки не виснажилася цілком.
Ось і Оксана тоді зібрала речі і пішла. Не знаю, куди саме, але знаю чому. Бо втомилась бути кухарем, прибиральницею, годувальницею і ще й «недостатньо хорошою» для тих, кому віддавала всі сили.
Отак, дітки мої Любіть себе. Бо якщо ви себе не любитимете ніхто за вас цього не зробить.