НАВАЖДЕННЯ
У жіночому колективі завжди знайдеться місце для пліток.
А як відомо, язик у пліткарки довший за драбину. В одному дитсадку часто обговорювали особисте та сімейне життя виховательки Оленки. Для молодої жінки це були різні речі. Оленка, здавалося, із задоволенням дарувала привід для пересудів.
У неї завжди було повно шанувальників як гороху на городі. Щойно у садочку зявлявся сантехнік, тесляр чи маляр, Оленка, забувши про обовязки, мчала назустріч, нібито допомагати. Хоч далі ніжного кокетства та обіцяючих усмішок справа не йшла, усі були певні у Оленки «хвіст у борошні».
Вона цвірінькала без упину, опиняючись серед чоловіків. Навіть із сторожем Іваничем жартувала тим, що ось-ось на пенсію.
Їй подобалось «купатися» у компліментах, відчувати себе неперевершеною серед колег.
А треба зауважити, Оленка була заміжня і виховувала семирічну доньку Марійку. Але ці обставини анітрохи не заважали їй у власному особистому житті.
Чоловік Тарас души не чаяв у своїй Оленці. Пилинки з неї здував. Він здогадувався про невинні жарти дружини. «Ну що ж, якщо жінка гарна Їй важко не реагувати на увагу наполегливих чоловіків. Зате Оленка мені вірна дружина», втішав себе Тарас.
Свята простота. Тим більше, Оленка запевняла чоловіка у вічній любові.
Вона виходила заміж за наполяганням матері. Та казала, що з мякого Тараса можна «ліпити» ідеального чоловіка. Так і сталося. Тарас був гарним фахівцем з електрообладнання. Часто їздив у відрядження. Повертаючись, засипав Оленку й доньку подарунками, а весь вільний час присвячував родині. Але чогось Оленці у цьому тихому, затишному шлюбі бракувало. Пристрастей? Бурхливих почуттів?
І ось одного разу Оленка закохалася до непритомності. Все почалося з того, що Іванича несподівано відправили на пенсію. А сторожити садок найняли сина завідувачки. Андрійко навчався на четвертому курсі медуніверситету. Готувався стати стоматологом.
Завідувачка садком Наталія Петрівна вирішила допомогти синові-студентові, запропонувавши йому нічну роботу. Андрійко одразу погодився. Зайва гривня ніколи не завадить. Та й кохану дівчину можна буде в кіно сводити, морозивом пригостити
І неважливо, що поки що дівчини нема. У такого перспективного хлопця (майбутнього лікаря!) вона неодмінно зявиться.
І щойно Андрійко приступив до роботи, Оленка не втрималася завітала до нього у сторожку.
Справа була взимку. Дітей уже розібрали батьки. Оленка без запрошення зайшла до сторожа-студента. Познайомитися. Андрійко, як вихований хлопець, запропонував гості сісти. Сам примостився на потертому дивані. Оленка вміла легко завязувати розмову. За її язиком не впіймаєш
Розбалакалися. Кінця-краю не було їхній бесіді. Андрійко захоплено розповідав про себе, медицину, друзів. Оленка розуміюче кивала. Потім вона жалілася на нудьгу, а Андрійко вже ніжно тримав її за руку й заспокоював. Час минав непомітно. На місто вже спустилася ніч.
Андрійко провів Оленку додому. На щастя, вона жила недалеко.
Так почався їхній бурхливий роман.
Оленка не могла стримати себе. Вона летіла у прірву, не зупиняючись. Андрійко незабаром зізнався їй у коханні. Уся історія миттєво стала відома колективу садка. А біля чужого рота не поставиш ворота. Завідувачка Наталія Петрівна викликала Оленку до себе. Для «розмови».
Оленко, нагадую у тебе є сімя. Прошу, як мати, залиш Андрійка в спокої. Забудь про нього. Ну, що спільного може бути у вас? У тебе чоловік, донька. Андрійкові ще вчитися й вчитися. Йому не потрібна ця крадена любов. Чи хочеш, щоб я звільнила тебе за аморальну поведінку? пригрозила завідувачка.
Звільняйте, Наталіє Петрівно! Від Андрійка я не відступлюсь. Він мій! поставила крапку Оленка й вибігла з кабінету.
Дивись, не пошкодуєш! крикнула вслід розлючена завідувачка.
Наступного дня Оленка прийшла з заявою про відпустку. Наталія Петрівна мовчки підписала й додала:
Сподіваюся, Оленко, ти опамятаєшся. Мені не потрібна невістка з «посагом»!
Оленка, забравши доньку («посаг»), поїхала до батьків у село. Хотілося побути наодинці й ухвалити рішення. Вона сама не розуміла, що з нею коїться. Жага? Пристрасть? Наваждення? Хоч розум мовчав, а серце боляче просило любові.
У селі жила ворожка Маруся. До неї їздили з усіх кінців за порадою. Марусі було рівно 90. Але розум у неї був ясний, а оптимізму повно. Жила вона на околиці в старенькій хатині. Колись у Марусі були чоловік і семеро дітей. Стара всіх пережила. Виплакала всі сльози, висушила горе й раптом стала провидицею