Рік тому бабуся, повертаючись з базару, почула тихе пискіння з-за сміттєвого бака. Там, у брудній картонній коробці, лежав крихітний кошеня з жовтими очима. Вона вирішила, що це звичайний кіт худий, тремтячий, майже замерзлий. Серце стиснулося від жалю. Вона загорнула його в хустину, притиснула до грудей і забрала додому.
З того дня він став її супутником. Бабуся дала йому імя ніжне, домашнє. Кошеня їло з задоволенням, росло. Лапи ставали все більшими, шерсть густішала, а погляд набував чогось важкого.
Через пару місяців бабуся вперше побачила, як він спритно розірвав кігтями стару подушку тоді й прийшло страшне усвідомлення: це не кіт. Це справжній лев.
Але до того часу вона вже не могла його віддати. Лев став її другом, її втіхою в самотності. У бабусі не залишилося рідних, а ця істота стала її сенсом життя. Вона ховала дику тварину від сусідів, завісивши вікна і майже не виходячи з дому.
Усі гроші бабуся витрачала на мясо пакети зі свининою та яловичиною зникали так швидко, що продавці в магазині почали шепотіти.
Але бабуся не звертала уваги. Вночі «кошеня» спало поряд, муркотіло по-своєму низьким, дрижачим риком, а вона гладила його мяку гриву, як гладять улюбленого кота.
Сусіди помічали, що бабуся стала дивною. По вечорах з її квартири іноли лунало важке дихання, ніби хтось пересував меблі або ходив навшпиньки. Люди почали жартувати: «У неї там щось відбувається». Але одного разу жарти скінчилися: бабуся цілий тиждень не виходила з дому.
Сусідка, схвильована її довгою відсутністю, покликала дільничного, щоб перевірити, чи все гаразд. Коли двері обережно відчинили, у квартирі було тихо. Але через секунду сусідка скрикнула від жаху, побачивши цю сцену
На дивані, під теплою лампою, у півтемряві сидів він величезний, золотистий лев. Його морда була забруднена чимось темним. А на ліжку в спальні лежала бабуся мертва вже кілька днів.
Вона пішла тихо, уві сні, і її улюбленець спочатку просто лежав поруч, але на четвертий день голод почав турбувати його, і він почав по шматочку насолоджуватися її тілом. Червона пляма вела з кімнати в кімнату.
Лев не намагався втекти, коли бабуся померла. Він не знав, яке життя чекає його за дверима, адже з самого дитинства жив у цьому будинку.
Ось чому кажуть, що дика тварина залишається дикою, скільки її не приручай!
