Не рідна вона їм, цим пятьом Та хто там розбере?
У Тараса не стало дружини. Пішла, не переживши останніх пологів.
Отак і лишився він із пятьма дітьми. Старший, Василько, девятирічний. Марянці сім. Близнюкам Олегові та Юркові по чотири. А найменшій, Сонечці, довгоочікуваній донечці, лише три місяці.
Не до суму, коли діти їсти просять. А от уночі, як покладе всіх, сидить на кухні, палить цигарку за цигаркою
Спершу Тарас сам крутився, як міг. Допомагала трохи своячка. Більш рідних у них не було. Пропонувала забрати близнюків, щоб йому легше було. Потім приходили з опіки.
Казали віддай дітей у інтернат. Але Тарас і слухати не хотів. Як це своїх дітей комусь віддавати? Та й жити потім? Важко? Так, але що робити? Підростуть, ось і виростуть.
Старшим інколи й уроки перевіряв. Із Сонечкою, зрозуміло, клопоту більше. Але й Василько з Марянкою допомагали.
Ще медсестра патронажна, Ганна Петрівна, часто приходила. Обіцяла знайти няньку. Мовляв, дівчина добра, працьовита. У лікарні працює, своїх дітей немає, не заміжня ще. З великої родини, з сусіднього села. Так і зявилася в їхній хаті Настя.
Невисока, кремезна, з густою косою. І мовчазна. Зайвого не промовить. Але в хаті все змінилося. Засяяло чистотою. Одяг дітей перепрала, подертини залатала. І за Сонечкою доглянути встигала, і їжу приготувати. У школі й садку відразу помітили діти чисті, охайні, не в подертому.
Якось Сонечка захворіла, температура піднялася. Лікар сказав догляд важливий. Так Настя й ночами не спала, доглядала. Виходила дівчинку. І так уже й залишилася в них
Молодші почали кликати її мамою, сумували за материнською ласкою. А Настя не скупилася і погладить, і пригорне.
Старші спершу дикувалися. Потім стали кликати просто Настею. Щоб не забували, що справжня мати в них була.
Рідні Насті бурчали:
Нащо тобі чужа обуза? Хлопців у селі мало?
Хлопці є, відповідала вона. Та мені Тараса шкода І діти звикли
Так і жили. Пятнадцять років проминули. Діти вчилися, росли. Були й прикрощі. Тарас інколи й за ремінь хапався, а Настя зупиняла: «Спочатку розберися, батьку».
На селі її вже поважно називали Настасею Федорівною. Василько одружився, очікував первістка. Працював у колгоспі, не абияк грамоти, премії. Марянка в місті інститут закінчувала майбутній інженер. Олег і Юрко в технікум вступили. Сонечка вже старшокласниця, на всіх святах співає, танцює.
Тарас не раз думав добре, що Ганна Петрівна таку дружину йому підібрала
Але того літа Настя почувала недобре. Занудить, у очах темніє. До лікаря не хотіла йти, та довелося. Повернулася бліда, задумлива. Увечері покликала Тараса на ганок:
Сядь, батьку Лікар сказав дитина буде. Пізно вже щось робити Сором
Тарас аж очомурився. Стільки років не було і на тобі!
Який сором? Діти вже великі, удвох знову виховуватимемо!
Та як дітям сказати? Скажуть стара вже
Та яка ж ти стара? Тридцять девять найкращі роки!
Наступного дня Тарас зібрав усіх і сказав просто:
Дітки, скоро у вас ще брат чи сестра буде.
Настя червоніла, в тарілку дивилася.
Василько тільки засміявся:
Оце так, мамо! Молодець! Разом із моєю дружиною народжуйте дітлахам веселіше буде!
Олег підхопив:
Хлопчика треба!
А Юрко заперечив:
Ні, дівчинку! У нас і так хлопців повно, а дівчинка лише Сонечка.
Сонечка аж захлипала від радості:
Дівчинку! Я їй банти вязуватиму, сукні купуватимемо!
Марянка жартома додала:
Сукні Вона тобі не лялька. Дитину ще й виховувати треба.
Виховаємо, твердо сказав Тарас.
Настя все соромилася, хусткою живіт прикривала.
Місяці проминули. Василько вже сином похвалився. Марянка до інституту повернулася. Олег і Юрко у технікум поїхали. Сонечка у школі заклопотана, вже й хлопець її з танців провожає.
А одного вечора Насті раптом стало погано.
Тарасе, прошепотіла вона, здається, почалося
Він аж побілів, черевики ледве встиг натягнути.
Зараз, мати, швидку викличу!
Через пять хвилин до хати завітав хлопець, що Сонечку провожав:
Тато сам відвезе, машину взяв.
Я поїду з тобою, схопив куртку Тарас.
Цілу ніч він палив на ґанку пологового. На ранок вийшла няня:
Сидиш, тату? Тепер палити рідше доведеться. Перший у тебе?
Пятеро, глухо відповів він.
Ого! Та ти багатій! Тільки тепер не пятеро, а семеро! Двійню твоя красуня принесла!
Двійню?! аж заїкаючись перепитав Тарас.
Хлопчик і дівчинка! Хлопчик голос