**Що втрачено не повернеш: історія про справжнє щастя**
Сьогодні згадалося те, що давно лежало в памяті, немов затерта сторінка зі старого щоденника. Сижу біля вікна, дивлюся на дощ за шибкою, і думки самі пливуть у минуле
Було це ще тоді, коли світ здавався простішим, а люди ближчими. Жила собі молода жінка на імя Марічка. Вродлива, як квітка калини під росою, добра, як теплий хліб із печі. Усмішка в неї гріла, немов літнє сонце, а душа була прозорою, як струмок у лісі.
Полюбила вона парубка Юрка. Статний був хлопець: широкоплечий, з густими бровами, голос дзвенів, наче весняний дзвін. Та ось лихо гординя в ньому клекотіла, ніби у гарячому горщику. Здавалося, що весь світ мав перед ним схилитися.
Незабаром після весілля Марічка завагітніла. Пішли вони до лікаря, і той сказав: «Буде хлопчик». Ох, як же Юрко тоді радів! Бігав вулицями, розповідав усім, що матиме спадкоємця. У шинку шампанське купував, хвалився перед товаришами, що син його стане або олігархом, або президентом.
Але доля любить знімати свої козирі. Коли прийшов час, Марічка народила дівчинку ніжну, тиху, як місячне світло в зимову ніч. Назвали її Олесею, бо вона була для матері справжнім світлом.
І знаєте, що зробив Юрко? На пологи не прийшов. Казав, що йому потрібен син, а дівчинку, мовляв, можна й «кудись віддати». Так і залишилася Марічка сама з дитиною на руках.
Куди йти? До кого бігти? Врешті вона оселилася в старій комуналці у тітки Галі. Ох, яка ж це була жінка! І чаю гарячого налиє, і порадою підтримає, і дитину приголубить. Бо сімя це не лише кров, а ті, хто тримає тебе, коли здається, що весь світ обернувся спиною.
Жили вони бідно, без зайвих розкошів. Марічка працювала на двох роботах: удень торгувала на ринку, а вночі мила підлоги в магазині. Руки грубіли від холоду, спина боліла від втоми, але серце не мерзло бо все заради донечки, яка росла гарною та розумною, з добрим поглядом і щирим сміхом.
Минули роки. Олеся вже стала дівчиною, допомагала матері й мріяла про університет. І ось одного разу, повертаючись додому, Марічка побачила біля дороги чорний «мерседес», блискучий, як камінь у перстні. Біля нього стояв чоловік у дорогому костюмі, з товстим золотим ланцюгом на шиї. Поруч хлопчик, вилита копія його молодості.
Марічка впізнала його миттєво Юрко. Він теж подивився на неї й наче закамянів. А в цю мить Олеся, тримаючи мат