**Щоденник. 12 липня**
З чоловіком давно мріяли про відпустку, але постійно щось заважало. І ось нарешті! вдалося вирвати кілька днів. Квитки на літак купили в останній момент, тому сиділи окремо. Та я не переймалася: головне, що разом поїдемо до моря. Дві години окремо не страшно.
Увійшовши в салон, шукав своє місце. Пройшов повз чоловіка й помітив, хто поруч із ним дівчина років двадцяти, у дуже коротких джинсових шортах, з яскравою помадою та пухнастими віями.
Я не ревнивий, тому подумав: «Ну й добре, нехай сидить».
Та десь за півгодини польоту вона почала поводитися надто вільнодумно. Щось кокетливо шепотіла йому, сміялася з кожного його слова, хоч він відповідав сухо. Часом «випадково» торкалася його руки, просила допомогти з пляшкою чи валізою.
Чоловік був ввічливим, але байдужим. Та коли вона закинула довгі ноги на спинку крісла перед ним ніби спеціально виставляючи кожну лінію тіла, мене, як кажуть, прорвало.
Підвівся, взяв пластикову чашку з кавою, підійшов до їхнього ряду. Привітно посміхнувся, поцілував дружину в щоку й «ненавмисно» розплескав каву на дівоче стегно.
Ой, вибачте, будь ласка, промовив я тихо.
Вона аж підскочила:
Ви з глузду зїхали?! Це нові шорти!
Я все так же спокійно відповів:
Що ж, шорти справді важко було не помітити. Ви їх весь політ так старанно показували. Можете тепер сісти, як людина?
Вона хмикнула, дістала спортивні штани й із грюком пішла до туалету переодягатися.
Дружина глянула на мене з виразом: «Ти жахливий». А я спокійно сів на своє місце й уперше за політ взявся за журнал.
**Урок:** іноді варто дати зрозуміти, де чужа територія. Без скандалів але так, щоб запамяталося.
