Я ось зараз подумав, що ми з тобою, мабуть, якась неправильна родина.
Як же добре, що ти у мене є, промовив Тарас, обіймаючи дружину.
А я щаслива, що ти поруч! відповіла Марічка.
Та з ким же ще мені бути? засміявся чоловік. Звісно, тільки з тобою. Бо ти моя доля. Ти найкраща жінка на світі.
Марічка нічого не сказала, лише поцілувала чоловіка в щоку й побігла на кухню виймати з духовки паляниці.
Сьогодні подружжя Шевченків святкувало срібне весілля. Відзначили скромно, у колі найближчих. Лише вони та їхні діти. Дітей у Шевченків було двоє. Син Богдан, учень десятого класу, та донька Соломія.
Дівчина нещодавно закінчила університет, влаштувалась на роботу й почала жити окремо. Винаймала квартиру недалеко від офісу. Хоча Марічка й відмовляла доньку дома місця вистачало, але Соломії хотілося самостійності.
Навіщо тобі витрачати гроші на оренду? допитувалась Марічка. Тут у тебе своя кімната, ми живемо дружно, чого тобі відділятись? Ось вийдеш заміж, тоді й зїдеш.
Мамо, я вас дуже люблю і знаю, що ви мене не женете, але хочу спробувати жити сама. І ще Ти тільки не ображайся, але ти так смачно готуєш, а твої паляниці такі соковиті, що я боюся перетворитися на гарбуза. Ти в мене худа, їси й не повнієш, а я, на жаль, не в тебе пішла! Мені треба стежити за фігурою, а як я можу це робити, живучи з вами? Від твоїх ласощів неможливо відмовитись!
Марічка усміхнулась, дивлячись на доньку. Соломія зовсім не була на неї схожа. Марічка була невисока й тендітна, її іноді й досі приймали за школярку. Зовнішність у неї була звичайна. Вона й не намагалася себе прикрашати рідко красилась, волосся збирала у хвіст, одягалася просто. А Соломія була справжньою красунею, пішла в батька.
Тарас завжди був помітним чоловіком. Високий, статний. З віком трохи поповнів, що й не дивно на таких паляницях. У молодості він був дуже гарний, та й зараз, у свої сорок вісім, залишався привабливим.
Марічка знала, що на його тлі виглядала непоказно. Але вона звикла до шепоту за спиною й не звертала уваги, бо знала для свого чоловіка вона найкраща. Найгарніша й наймиліша.
***
Коли Марічка познайомилась із Тарасом, їй було двадцять, йому двадцять два.
Того вересневого дня студентка Маша йшла на день народження до своєї подруги Лесі. Подарунок підготувала заздалегідь, а по дорозі вирішила купити невеликий букет.
У квітковій крамниці, крім неї, був лише один хлопець. Він вибирав квіти, а продавщиця, гарна дівчина, пропонувала варіанти, поглядаючи на нього з цікавістю. Маша теж глянула на нього й зрозуміла, чому так. Хлопець був дуже вродливий.
«З такою зовнішністю тільки у кіно зніматись, подумала вона. А може, він і справді актор?»
Тим часом молодий чоловік помітив Машу й звернувся до неї:
Дівчино, а вам який букет більше подобається? Ось цей, з червоними трояндами, чи цей, з волошок?
Маша зніяковіла, не очікувала, що він заговорить, але відповіла:
Я б обрала волошки, хоча більшість дівчат люблять троянди.
А вашій дівчині які квіти подобаються? запитала продавщиця.
Моїй дівчині? перепитав хлопець. Ні, я беру квіти не для дівчини, я навіть не знаю ту, для кого їх купую.
Як так? здивувались обидві.
Друг іде на день народження до двоюрідної сестри й умовив мене піти, пояснив він. Не можу ж з порожніми руками. А тут стільки всього, що я заплутався.
Якщо візьмете троянди, точно не помилитесь, всі дівчата їх люблять, сказала Маша.
А ви теж? чомусь запитав він.
Маша почервоніла й опустила очі:
Я люблю польові квіти, але троянди теж. Їх, мабуть, усі люблять.
Як цікаво, сказав хлопець, мені теж подобаються польові. Моя мама завжди привозить з дачі букети. Там луг поряд, і росте стільки всього У них особлива краса. Здається, прості квіти, а як придивишся вони дивовижні.
Він купив троянди, посміхнувся Маші й вийшов.
Який гарний, правда? сказала продавщиця. Одна посмішка варта того!
Справді, схожий на артиста, відповіла Маша.
Вона купила маленький букет хризантем і пішла до Лесі.
Яке ж було її здивування, коли в гостях вона побачила того самого хлопця! Зясувалося, що його звуть Тарас, і він прийшов разом із другом Олегом, двоюрідним братом іменинниці.
Тарас теж здивувався, побачивши дівчину з квітника. Весь вечір він поглядав на неї й посміхався. Маша теж соромливо посміхалась у відповідь. А пізніше він підсів до неї, і вони почали розмовляти.
Про що вони говорили, зараз вже й не пригадати. Він щось розповідав, вона слухала І не могла зрозуміти, чому він сидить саме з нею. Вона