Доброго ранку, кохана.
Він, як завжди, прокинувся за хвилину до дзвінка будильника. Звичка, що залишилася ще з армії. Перекотившись з ліжка на підлогу, не розплющуючи очей, віджався кілька разів. Кров приємно зашуміла в жилах, проганяючи решти сну.
Піду розбуджу хлопців, Лесю.
«Хлопці» два десятирічні сини-близнюки спали в сусідній кімнаті. Дві зменшені копії батька, з однаково розплющеними ротами, ніби дивилися один і той самий сон.
Опалення ввесь вечір капризувало, тому з ранковою пробіжкою вирішив не ризикувати не став будити раніше. Замилувався вже міцними постатями своїх «хлопців».
В їхньому віці він був протилежністю: худий, незграбний, сутулий. Соромязливий, що однолітки сприймали за боягузтво. Навчання давалося легко, а от образи однокласників важко. Він не вмів давати здачі, знав, що слабший. На фізкультурі викладався, але насмішки вчителя вбивали весь запал. Що ж до спортивних секцій, мама була категоричною:
Не для того я народжувала інтелігентного хлопчика, щоб він учився розбивати носи.
Соромязливість заважала і тут, тому мрія стати сильним програла і цей раунд. Взагалі, мама рідко виявляла характер, частіше оточувала турботою, ніжністю Від надміру якої він і втік після школи в армію. Звідки через два роки повернувся тренованим спортсменом. Ніжний й соромязливий хлопчик перетворився на кремезного кандидата в майстри спорту з боксу. Що, на жаль мами й радість інституту фізкультури, вирішив продовжити карєру.
Студентські роки відкрили нове життя: чемпіонати, гуртожиток, друзі. Зявилася нова проблема дівчата. Попри досягнення в боксі, природна соромязливість не зникла. Запросити на побачення, навіть просто заговорити у двадцять років було так само важко, як у десять. Поки не зявилася вона.
Леся зірка інституту. Чемпіонка зі стрибків у воду, струнка білявка з зеленими очима. Розумна, усміхнена, але мовчазна, ніби не від світу цього. За це її й кликали Інопланетянкою. Подружилися відразу.
Їм було легко разом. Гуляли годинами, мовчки. Вболівали один за одного на змаганнях. А після першого поцілунку він одразу запропонував їй руку й серце.
«Весілля марсіан» святкував весь курс. Їх любили за щирість і доброту.
Через рік Леся взяла академвідпустку вагітність. Він по вечорах став їздити на Київський вокзал, підробляти вантажником. Дивно, але саме тоді вперше відчув себе сильним. Не через мішки, а через усвідомлення: він зможе усе, він прогодує сімю, виховає дітей. Він сильний, і в нього є вона.
Леся дуже хвилювалася, але лікар заспокоював, що вагітність проходить добре, навіть жартував:
Можу вас засмутити лише одним: якщо ви не любите дітей, то все гірше рівно вдвічі у вас буде двійня.
Вночі вони мріяли вголос: якими будуть діти, коли виростуть, якими стануть вони самі через роки, яку оселю куплять біля моря Але ж ніч на те й ніч, щоб мріяти.
Перед пологами вона взяла його за руку й, дивлячись у вічі, попросила:
Пообіцяй мені, що б не сталося, ти їх не покинеш!..
Спочатку він остовпів, хотів образитися, але побачивши її очі, лише кивнув. Наступного дня почалися перейми. Пологи були довгими, важкими. Майже добу вона була без свідомості, лікари не могли зупинити кровотечу. Коли зрозуміли причину було вже пізно.
Що з ним було тієї ночі не памятає. Все, як у тумані. Опритомнів на Київському вокзалі, лежачи у калюжі. Голова тріскала, нудило. Спирт ще палав у крові, але його миттєво протверезила одна думка: на нього чекають двоє.
Він добре закінчив інститут, але на змагання вже не їздив. Спорткомітет виділив йому квартиру, куди він і переїхав із «хлопцями». Спочатку допомагала мати, потім сини підросли, і вони зажили втрьох. Вів секції в спортивному клубі, а коли хлопці пішли до школи влаштувався туди вчителем фізкультури. На Київський не перестав їздити зарплата вчителя не густа. Хоча мішки вже не носив, останні роки старший зміни.
Все налагодилося, але в душі було важко: немов хотілося виговоритися, але без Лесі він став німим.
Друзі намагалися його познайомити з кимось. Але він не висиджував на побаченнях навіть години. Одна поглядом нагадувала Лесю, інша так само поправляла волосся
Потім почав розмовляти вночі наодинці. Злився, що говорить із нею, а не відчуває поруч. Потім звик. Ділився, радився. Ось і учора хлопці похизувалися, що контрольну написали краще за всіх:
А я їм кажу, що чоловікові хизуватися соромно. І соромно не на пятірки вчитися. А самому гордість бере. Молодці вони у нас із тобою. І розумні, і сильні, і не підлі ростуть Знаєш, мій тренер у армії