**Чоловік на півставки**
Чудово. Зробив дружині ляльку і під мамину спідницю? Ні, сину, так не вийде. Я тебе ховати не буду.
Та яке тут ховання? Я ж не назавжди Просто хочу перепочити, розумієш? Там вона кричить, плаче, потім вибачається, знову кричить У мене вже нерви на межі, навіть чийсь подих дратує!
Перепочинеш на тому світі, проказала Оксана, рішуче крокнувши вперед. Оженився терпи. Це тобі не табір, а сімя. Чи ти думав, що всю життя будете по клубах бігати та кіно дивитися?
Іван відвів погляд і нервово знизав плечима. Він хотів щось відповісти, але слів не знайшов. Син поставив сумку на підлогу, ніби все одно збирався прорватися до матері, хоч би як вона заперечувала.
Оксана одразу насупилася.
Ні! Жодних ночівель. Жодних вечерь. Не підеш сам викличу поліцію. Серйозно. Ото знайшовся, стомився
Іван завжди так робив. Дивився боязко і провинувато, але в очах блимали іскорки образи.
Син з дитинства був майстром відмовлятися. Поки старший брат працював у городі, Іван скаржився на живіт і лежав із температурою. Оксана бігала з ним по лікарях, поки не зрозуміла, що її молодший просто дуже артистичний і хитрий.
Одного разу, коли син знову «захворів» перед контрольною, вона просто витягла його за комір з ліжка. Він хлипав, нарікав і скаржився, але йому довелося йти.
Ось помру прямо там будеш знати ображено бурмотів він, сопучи. Вчителька тебе наругає, що ти мене хворого відправила. Тебе, а не мене.
Оксана сміялася, хоч і тоді розуміла, що це не смішно. Іван міг годинами збирати конструктор, але прибрати за собою тарілку це вже була трагедія. Домашку робив лише після крику. За будь-якої проблеми біг до мами з очима нещасного цуценяти.
І хоч Оксана намагалася його перевиховати, звичка звалювати відповідальність не зникла.
У його дружини, Марії, був непростий характер. Спочатку вона була лагідною, ніжною, у рот заглядала.
Вона мені каву в ліжко приносила. Мамо, ось таку дружину я й хотів, ділився син.
Оксану такими фокусами не обдуриш. Вона знала, що на початку стосунків усі намагаються показати себе з кращого боку. До того ж Марії був лише двадцять один майже ніякого досвіду, зате бажання всім сподобатися на тисячу.
Досить було одного святкового обіду, щоб Оксана відчула: за маскою слухняної дівчини ховається справжній вулкан. Коли Іван попросив принести виделку замість ложки, Марія підвелася, але роздратовано видихнула. Коли він жартома назвав її «капризулею», вона посміхнулася, але біль повіла бровою.
А коли племінниця Оксани необачно висловилася про салат, Марія різко встала зі столу, стиснувши губи.
Ой, мамі забула подзвонити! сказала вона і пішла на кухню.
Оксана здогадалася, що нікому вона не дзвонила. На кухні було тихо.
Ти б із нею обережніший, сину. Впевнений, що це твоє? тихо запитала вона, коли Марія пішла.
«Але ти не розумієш, на що підписався», подумала Оксана, але вголос не сказала.
Мам, у нас усе добре. Ти надто строга до неї. Вона емоційна, але це ж не проблема, відмахнувся Іван.
Не проблема Для Оксани це справді не було проблемою. Вона навіть бачила в цьому плюси. Так, Марія з характером, зате пробивна, своє добється. І синові розкисати не дасть.
Але чи готовий до цього Іван? Як показало життя ні, не готовий.
Через півроку після весілля Марія й Іван прийшли до Оксани з тортом і широкими посмішками.
Мамо, скоро станеш бабусею!
Оксана ледь не подавилася. У неї перехопило дихання, а руки одразу вспотіли. Вона поправила окуляри й уважно подивилася на молодих. Ті сяяли, ніби виграли джекпот.
Ви що? вирвалося в неї. Ще й року не прожили разом, і вже діти?
Іван здивовано підняв брови: не чекав такої реакції. Марія опустила очі й насупилася. Було ясно переконувати їх марно.
Та що тут такого? Ми ж подружжя, у нас сімя, пробурмотів Іван.
Оксана важко зітхнула. Та ці двоє самі діти! Куди їм ще й третє? Вони й гадки не мають, що таке засинати від втоми під душем. Але пропонувати альтернативи вона не стала.
«Від мене все одно нічого не залежить», думала вона. Але помилялася.
Все почалося з невинної звички. Іван став приходити до матері на обід. Казав, що сумує, хоче бачитися частіше. Потім розкрився.
У Марії від усього нудить. Від мяса, від риби, навіть від яєшні. Сидить на салатах. А я ж не кіт, мені хочеться нормальної їжі.
І став приходити й на вечері.
Оксана не заперечувала. Їй здавалося, що так вона допомагає обом. Але Іван заходив далі.
Вона мені зранку весь мозок винесла, почав скаржитися він. Ніби ніготь зламала, а їй на день народження до подруги. Все питала, чи не соромно з такими руками. А мені