Колись, у давні-прадавні часи, мій друг Остап вирішив одружитися. Звісно ж, за коханням. Наречена його, Марія, була гарна, розумна й самостійна. Працювала бухгалтеркою у великій фірмі й заробляла добре.
Сам Остап теж не хотів відставати від дружини. Брав додаткову роботу, працював до пізньої ночі, щоб швидше розрахуватися з іпотекою за квартиру.
Квартиру вони купили одразу. Зібрали гроші, взяли кредит, та й рідні допомогли. Зробили європейський ремонт, прибрали зі смаком. Здавалося, тепер лишалося лише жити та радіти.
Та щастя не приходило. Дружина не встигала з домашніми справами. Або не вміла добре помити підлогу, прибрати пил чи приготувати вечерю вчасно, або просто не хотіла. Казала, що дуже втомлюється на роботі й приходить пізно. Остап теж не сидів без діла працював аж до ночі.
Так почалися сварки про те, хто більше робить вдома. Перші півроку минули в щоденних сутичках у квартирі, де скрізь валялися брудні речі, а в кухні зростали гори немитої посуду. Та ніхто з них не зізнавався родичам у причині сварок. Обоє соромилися.
Одного разу Остап поїхав на рибалку з тестем. Обоє були завзятими рибалками, тому добре ладнали. Вночі біля багаття, з чаркою горілки поруч, Остап розповів тестеві про свої турботи, взявши з нього слово нікому не зраджувати, особливо тещі.
Тесть пообіцяв мовчати, але сказав, що в їхньому домі не буде ладу, доки не зявиться «охоронець хати».
«Я вже знаю одного», сказав тесть. «Як буде час, переконаю його перебратися до вас.»
Остап подумав, що тесть зїхав з глузду, але вирішив промовчати.
Наступного тижня тесть зявився в їхньому домі з кошеням. Остап був обурений. Навіщо? Це ж лише додасть клопоту! Та тесть запросив його на балкон палити й нагадав про «охоронця хати». Сказав, що привів його разом із кошеням, і тепер усе буде добре. Лише попросив добре доглядати кота.
Остап одразу полюбив кошеня. Маленьке й лагідне, воно швидко привязалося до нього. Куди б Остап не йшов, воно бігло слідом, просячи пестощів. Лише раз довелося прибрати маленьку «несподіванку» на підлозі. Та то було лише першої ночі.
Наступного дня, коли Остап повернувся з роботи, у хаті було чисто. Ніяких розкиданих речей, а дружина готувала смачну вечерю!
Остап теж оживився нарешті прикрутив полицю в ванній, як і обіцяв давно.
Наступного дня, повернувшись, він побачив дружину, яка пилососила килими. Він теж вирішив допомогти виніс сміття та пішов купити хліба. А в крамниці ще й пляшку вина прихопив. Вечеря того вечора нагадувала свято. Вони вже й забули, коли востаннє так проводили час.
Так минув цілий тиждень. Здавалося, радість знову поселилася в цьому домі. У неділю ввечері дружина сказала Остапу:
«Завтра не потрібно приходити вдень. Я вже купила пісок і приготувала місце для кота в ванній.»
«Для кого?»
«Для твого кошеняти. Я знаю, що ти приходив удень під час роботи, щоб прибрати. Але тепер не хвилюйся я сама все впораю.»
Остап остовпів. Адже він не приходив удень прибирати! Він думав, що це дружина все робить. А виявилося, що їй було соромно нічого не робити в чистому домі.
Він вирішив перевірити. Прикинувся, що йде на роботу, але потім повернувся та сховався з телефоном.
Близько обіду хтось відчинив двері ключем. Кіт метнувся до дверей, радісно нявкаючи. Тоді почувся лагідний голос:
«Ох, Мурчик, як же я сумую за тобою! Приніс тобі молочка та свіжих ласощів… Схоже, ти вже навчився ходити у свій куточок самостійно…»
Двері у кімнату відчинилися. На порозі стояв тесть. Він не очікував побачити Остапа.
«Ото ж він, твій «охоронець хати», тестю!»
Тесть зніяковів:
«Ну, я подарував вам кота. Вирішив допомогти вам доглядати за ним спочатку…»
«А звідки в тебе ключ?»
«Я витяг його з твого пучка, коли ми їздили на рибалку, зробив копію. А потім повернув назад…»
Минуло вже три роки, як Остап і Марія живуть щасливо. Тепер у них є маленький синок. Але досі ніхто не знає, хто ж насправді був тим «охоронцем хати», що колись жив у їхній квартирі…