Оленко, ми хочемо їсти! Годі вже лежати! почула вона невдоволений голос чоловіка.
Голова розколювалася, горло страшенно боліло, ніс закладений. Спробувала встати тіло, наче ватне. Не дивно, що захворіла.
Тиждень стояла спекотна погода, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна Викликати таксі не виходило у таку погоду це й не дивно. Довелося їхати з роботи маршруткою. Тридцять хвилин чекала на автобус, який виявився переповненим. Ледве втиснулася всередину і то добре. Потім ще від зупинки довго йти пішки.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
Оленько, ми з Дениском заїхали до мами. Повернемося пізно, повідомив їй Віталій.
Як завжди
У підсумку додому Олена потрапила пізно, вся мокра та змерзла.
Подивилася на годинник 8 ранку. Субота.
Віталіку, принеси, будь ласка, градусник! попросила жінка.
Ти що? Захворіла? здивувався чоловік. А як же сніданок?
Зробіть самі? попросила вона.
Як самі? не зрозумів він. А Денис?
Хлопцеві вже десять! Та й ти дорослий чоловік. Зробіть яєшню? Нехай син тобі допоможе. Я ж його вчила готувати, він уже великий.
Ти хлопця вчила готувати? скрикнув Віталій.
Так. А що тут такого? Він цілими днями у телефоні. Нічого робити не хоче, знизала плечима Олена.
Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Мужик не повинен готувати, як і вчитися цьому! Це ваше, бабське діло! розлютився Віталій. Гаразд, досить! Ми поїдемо до батьків, коли тобі не до нас. Повернемося ввечері завтра.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до батьків Віталія.
Олена ледве підвелася, знайшла градусник, ввімкнула чайник і задумалася
«Коли ж так вийшло? Коли вона пропустила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не тільки собі, а й їй? Коли під час хвороби вони піклувалися один про одного? Коли все змінилося? Чому раптом усі домашні справи стали її обовязком?»
Градусник запищав 39,2.
Молода жінка випила ліки й знову лягла спати.
Незабаром її розбудив телефон. Дзвонила мама:
Оленько, чому не відповідаєш? Я вже звикла, що ти вранці дзвониш, занепокоєнно говорила Віра Миколаївна.
Мам, трохи прихворіла. Випила ліки і знову заснула, прохрипіла Олена.
Трохи?! А Вітя де? З Денисом знову у своєї мамаші? бурчала мати.
Поїхали. Щоб не заразитися, мляво відповіла донька.
Сама в це віриш? Щоб не заразитися Краще скажи щоб не перенапружуватися, а то раптом посуд доведеться самому помити! сердилася жінка.
Ну, мам! хотіла заперечити Олена, але та не дала. Та й вона сама все чудово розуміла.
Не мамкай! Маю право сердитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Так. Висока вранці була. Зараз легше, здається. Тільки сили немає, поскаржилася донька.
Лежи! Зараз тато тебе забере. Підніму на ноги! Не діло це самій хворіти. Чекай. і Віра Миколаївна положила трубку.
Олена тихенько встала, умилася, зібрала необхідні речі, свій ноутбук і вже готова була зустрічати батька.
Ой! схопився батько за серце, побачивши доньку.
Що, тату? Що з тобою? перелякалася молода жінка.
А! Це ти! чоловік спокійно забрав у доньки сумку. Я вже подумав, що смерть свою побачив! Бліда, як полотно!
Тату! Навіщо так лякати? усміхнулася вона. Поїхали?
Поїхали. Тримайся за мене. А то вітром здує шукай потім! чоловік обережно допоміг доньці сісти в авто. Зовсім худа, знесилена. Ні, доню, мати права ніби в рабство тебе віддали. Вибач, але виглядаєш ти не найкраще.
Молода жінка не сперечалася. Втомилася.
У батьків було добре, тепло, смачно й щасливо. Віра Миколаївна взялася за доньку серйозно, і вже до вечора Олені стало трохи легше.
Вона знову подзвонила Віталію, щоб попередити, що не вдома, і почула ліниве:
Ну і що ти хочеш мені сказати? Ліки тобі не привезу трохи пива з татом випив. Та й що? Субота ж! Ми футбол дивимося. О, мама хотіла з тобою поговорити. і Віталій передав трубку матері.
Олено! Ти ж жінка! Не можна собі дозволяти розслаблятися й залишати своїх чоловіків голодними! Що важливо в сімї? Особливо для чоловіків? Щоб ситі, в теплі й щоб не заважали! А ти? Захворіла Випила таблетку і все! їдко читала нотації Тетяна Василівна.
Мати, яка проходила повз, почула ці слова і забрала у доньки телефон:
Люба моя свахо! Чоловік що? Немічний? Хворий? Яким він має бути, щоб у теплі, ситий і щоб його не чіпали? обурилася Віра Миколаївна.