Ось трохи перероблена історія, адаптована під український колорит:
Багатий син виштовхнув свою паралізовану матір зі скелі, але забув про її вірного пса, і кінець був несподіваним
Остап Зеленський завжди був золотою дитиною в родині Зеленських. Змалку він був гордістю багатих батьків, які вважалися опорою громади. Він навчався в престижних школах, досягав успіхів у спорті, а згодом очолив процвітаючий будівельний бізнес свого батька. Його життя здавалося ідеальним гроші, вплив, повага оточуючих. Та завжди була одна перешкода, яку він не міг подолати його мати, Наталя Зеленська.
Колись жвава та любляча жінка, Наталя пять років тому потрапила в аварію й опинилася прикутою до ліжка. Її життя змінилося назавжди. З сильної, незалежної господині вона перетворилася на людину, яка потребувала постійного догляду. Остап, завжди керований амбіціями, не мав терпіння до цього. Йому доводилося підлаштовувати своє життя під потреби матері, і з роками його образа лише зростала. Його батько помер рік тому, залишивши йому сімейний статок, але стан матері був як камінь на шиї.
Одного дня, коли Остап із матірю сиділи на балконі їхнього розкішного маєтку біля морських скель, у нього промайнув жахливий план. Він чув, як хвилі бються об скелі внизу, і вперше за багато років відчув спокусу свободи. Якби тільки матері не було Жодних лікарень, жодної провини, жодних зобовязань.
Думки Остапа швидко потемнішали. Він міг би зробити так, щоб це схоже на нещасний випадок. Він добре знав ці скелі багато хто вже падав звідти, і їхні тіла хвилі забирали назавжди. Якби тільки трохи підштовхнути
Біля його ніг мирно лежав їхній старий пес, Барсік, золотистий ретривер, який нічого не підозрював. Остап глянув на матір: вона дивилася на море, не підозрюючи про небезпеку. Вона й уявити не могла, що її власний син збирається її зрадити.
Рішучим рухом Остап став позаду неї, схопив її за плечі. «Мам, тобі вже не вистачає сил», прошепотів він. І одним поштовхом скинув її у прірву.
Її крик швидко зник, коли вона пішла під воду, розбиваючись об гострі камені. Остап стояв нерухомо, серце скакало. Він зробив це. Він звільнився від тягаря матері.
Та коли він уже збирався йти, щось його зупинило. Це був Барсік, який метушився біля краю скелі. Пес гавкав тривожно, ніби відчуваючи щось недобре.
Остап на мить відчув докори сумління, але швидко відіпхнув їх. «Справу зроблено», буркнув він собі під ніс і пішов геть, ігноруючи гавкіт пса.
Життя Остапа не змінилося одразу. Поліція приїхала через кілька годин, але смерть визнали нещасним випадком. Наталя довгий