Слухайте, люди добрі, та й сідайте зручніше, бо історію розповім таку, що й сороки позаздрять. Як кажуть у нас: «Не купуй кішку в торбі а то й вислизне».
Жила собі в нашому селі господарна жінка Галина Степанівна. У неї руки не знали нудьги: і город полить, і хату вимести так, що й порошинці ніде сховатись, і вареники зліпить пальчики оближеш. А син у неї, Олесь, хлопець як з народної пісні і роботящий, і добрий, та тільки жіноцтву слабкий. Серце в нього, як тепла коровайка кожній дівчині шматочок віддасть.
І от одного дня приводить він до хати свою нову пасію Маряночку. Дівчина, скажу вам, як з журналу: брови ниточкою, вії наче швабра, губи такі, що й бджола заплутається. Дивишся краля, але, як то кажуть, «лице не дзеркало душі».
Галина Степанівна відразу відчула щось не так. Жіночий нюх, він як у кота чужаків відчуває за версту. І шепоче синові:
Сину, шось мені вона не до вподоби. Мабуть, ця пташка тільки про шопінг і знає.
І не помилилась. Бо перше, що зробила Маряночка у хаті кинула брудну ложку в мийку й сіла дивитись у телефон. Галина, звикла до ладу, ввічливо промовила:
Прибери за собою.
А та й бровою не повела:
Не хочу нігті псувати.
Ну, думає мати, може, жартує. Ан ні взяла ту ложку, терла-терла, а вона, як була в борщі, так і залишилась.
Сину, ти ж не збираєшся на ній одружуватись? питає Галина з тривогою.
А він тільки мрійно усміхнувся:
Збираюсь. Кохаю її!
От вам і народна мудрість: «Кохання сліпе полюбиш і козиня». Пройшло кілька місяців і весілля гуляли. Галина, хоч і важко було на душі, віддала їм хату бабусі хай живуть самостійно.
Минув час, і вирішила свекруха провідати молодих. Ой, лишенько Що вона там побачила! Курява на полицях, посуд у мийці аж хвилюється, а на підлозі шкарпетки як гриби після дощу. Маряночка сидить, нігті подпилює й бурмотить:
Я знаходжу себе.
А в сина вже третій кредит на шиї. Маряночці треба нову машину щоб усі бачили, яка вона пані.
А хто ж платитиме? питає Галина.
Це не ваша справа, відрубала та. Чоловік має мене забезпечувати, а я маю бути гарною.
Отут свекруха й дала собі слово: «Все, більше ні копійки».
Не минуло й року, як Олесь прийшов до матері:
Мамо, візьми кредит на себе.
А вона спокійно відповіла:
Ні, сину, хто накоїв той і розкочує.
Повернувся додоми й каже дружині, що машини не буде. І тут, люди добрі, почалося Крики, биття посуду, двері так грюкали, що, мабуть, і в сусідів свічки самі запалювались. Маряночка вила, що без авто вона ніщо, доки Олесь не вигнав її з хати. Незабаром і розлучення оформили.
Ось і мораль, діти: «Не та хата хороша, що з позолотою, а та, де згода». Бо яка з жінки господиня, якщо в неї єдине вміння нігті красить? Любов це не тільки романтика, а й праця, повага, турбота. Краще жити скромно, але в гармонії, ніж у розкоші, але в вічних сварках.