Під час похорону сина мати взяла сокиру і кілька разів вдарила по кришці труни. Коли та розбилася, люди побачили щось жахливе.
Я не піду на похорон, це не мій син.
Мамо, що ти? Це похорон твого сина, мого чоловіка, як ти можеш не йти?
Ти не розумієш, у цій труні немає мого сина. Вони брешуть, щось приховують.
Мамо, ти ж бачила документи. Вони пояснили, що через нещасний випадок його обличчя стало невпізнанним, але тест ДНК підтвердив, що це він.
Це не мій син, я відчуваю.
Ти просто горюєш, не хочеш вірити, що його більше немає.
Мій син живий. Годі говорити про нього в минулому часі.
Незважаючи на всі умовляння, мати була непохитна. Але через кілька годин таки погодилася піти на похорон. Відмовилася одягати чорне, надягнула синю куртку. У руках міцно стискала чорний пакет і не випускала його ані на хвилину. Невістка більше не перечила головне, що свекруха зважилася прийти.
Того дня небо було похмурим, хмари нависли низько над цвинтарем. Коли почалася церемонія й труну почали забивати цвяхами, мати раптом вийшла наперед. Її обличчя було блідим. Вона поставила пакет на землю, дістала сокиру й, перш ніж люди встигли зреагувати, з усієї сили вдарила по кришці.
Лускотіт, дошки розлетілися. Один удар, другий і труна тріснула навпіл.
Тиша. Люди завмерли, хтось прикрив рота рукою, хтось несвідомо відступив. Священик опустив очі, ніби намагаючись зникнути. А потім почувся крик:
Там пусто!
І тоді зясувалося щось жахливе.
Почався галас. Кілька чоловіків кинулися до могильників із запитаннями, хтось зателефонував у поліцію. Невістка, збліднувши, випустила сумочку. Мати, важко дихаючи, стояла над розколотою труною, стискаючи сокиру так, що пальці побіліли.
Я казала вам, тихо, але чітко промовила вона, мого сина тут немає.
У цю мить з натовпу вийшов худий чоловік у робочому одязі цвинтарного сторожа. Він вагався, але потім вимовив:
Тіло забрали. Вночі. Двоє прийшли показали документи сказали, що везуть до моргу в інше місто на повторну експертизу. Я я не знав, що так вийде
Слова пройняли всіх, як зимовий вітер. Куди вивезли тіло? Хто ці люди?
Поліція приїхала швидко, почали допитувати свідків. Але найжахливіше зясувалося пізніше: у журналі моргу не було жодного запису про перевезення.
Замість імені сина стояла позначка: «утилізація помилка в документах». Це означало, що хтось навмисно стер усі сліди його існування після смерті або інсценував саму смерть.
Мати сіла на лавку, стискаючи у руках уламок кришки. В її очах мелькнула не розпач, а рішучість. Вона знала: якщо він живий вона його знайде. Якщо його немає вона дійде до тих, хто відібрав у нього навіть спокій у могилі.
