Рибак Іван Коваль прокинувся на світанку, як завжди. Сірий туман ще витав над Чорним морем, повітря було прохолодним і солоним, а хвилі тихо бились об берег, обіцяючи добрий улов. Він перевірив сіті, підготував човен і вже збирався вийти в море, коли його погляд спинився на дивному предметі на кам’янистому узбережжі.
Спершу здалося, що це велика скриня або закинутий контейнер, викинутий морем. Але чим ближче він підходив, тим сильніше стискало серце. Перед ним лежала труна. Стара, металева, вкірпана іржавою плівкою й обросли водоростями, ніби багато років блукала морськими просторами, поки не опинилася тут.
Господи прошепотів Іван і озирнувся. Навколо не було нікого. Лише шум хвиль і крики чайок супроводжували його відкриття.
Перша думка не чіпати й відразу ж викликати поліцію. Але цікавість виявилася сильнішою. Чоловік обережно присіч біля труни, розглядаючи її.
На кришці висів маленький, майже знищений іржею замок. Одного різкого руху вистачило, щоб він відлетів.
Серце Івана калатало. Він повільно підняв важку кришку, і те, що відкрилося його очам, змусило його завмерти.
Всередині лежали людські останки. Кістки, шматки зотлілої тканини та потемнілі від часу металеві деталі.
Від несподіванки рибак відскочив і мимоволі затулив рот рукою. Він стояв так кілька секунд, не вірячи власним очам.
Пізніше, коли приїхали експерти, вони встановили: труні майже сто років. Ймовірно, вона опинилася в морі після загибелі старого корабля. Течії й шторми десятиліттями носили її хвилями, поки нарешті не викинули на цей берег.
Історія миттєво розлетілася селищем. Люди пошепки обговорювали морську таємницю й долю невідомого померлого. Для Івана цей день став найдивнішим у його житті.
Здавалося, саме море вирішило відкрити йому давню загадку, сховану в морських глибинах
