Ти через це своє кохання вилетів з університету! Ми тебе відправили вчитися, а не весілля влаштовувати! Бракувало нам ще й селянку в родині приймати, гув батько, наче дзвін дзвонив. Палку пристрасть сина вирішили придушити розлукою. За наполяганням батька, Тарас пішов служити.
Олена розбирала хату. Вона переклеїла шпалери, змінила занавіски, тепер лагодила антресолі. Вона обожнювала порядок тоді й на серці було тихо.
У самому глухому кутку вона знайшла коробку з листами Тараса. Як же давно вона їх не читала! Про прибирання вона миттєво забула. Олена перегортала один лист, потім другий, третій
Оля й Тарас зустрілися в Київському Політехнічному університеті. Тарас був міським хлопцем, а Оля селянкою.
Вона вразила його: довге, як жито, волосся, глибокі очі, ніжна стать.
Тарас і Оля почали зустрічатися. Для скромної й тихої Олі шумний Тарас був як буря. Щодня він вигадував нові витівки, щоб зворушити красуню. Клав квіти під дверима її кімнати в гуртожитку. Міг опинитися під вікном серед ночі, щоб прошепотіти «на добраніч» адже вона жила на першому поверсі.
Шумні вечірки, прогулянки, поцілунки перший курс промайнув, як сонце за хмарою. Вони були разом кожну мить.
Але Тарас забув про навчання. Він і так не дуже любив «гризти книжку», а тут ще й кохання! Його відрахували. Та хлопця це не засмутило.
Піду працювати, потім заочно закінчу. Зате одружуся на тобі, моя зіронько, пояснив він Олені.
Він влаштувався на завод і заявив батькам про весілля. Олю вони знали мало вона лише кілька разів заходила до них.
Тарас чекав, що новина їм не сподобається. Справа в тому, що батьки мріяли про шлюб із дочкою їхніх друзів Надею. Але ні Тарас, ні Надя не хотіли виправдовувати їхні очікування.
Хлопець думав, що зможе переконати батьків, розповість, як сильно кохає Олю. Вони ж зрозуміють! Адже він без неї як сад без сонця!
Та його сподівання розбилися об лід батьківського гніву.
Ти через це кохання вилетів із університету! Ми тебе відправили вчитися, а не весілля влаштовувати! Бракувало нам ще й селянку в родині приймати! гарчав батько.
Палку пристрасть вирішили вгамувати розлукою. За наполяганням батька, Тарас пішов у армію.
Оля сумувала. Єдиною радістю були листи Тараса такі ніжні, такі палкі!
Але одного разу листи раптом припинилися. Місяць, два, півроку ні слова. Дівчина була в розпачі.
Так буває, почуття в розлуці вивітрюються. Значить, це було не кохання, а просто запал, заспокоював її однокурсник Іванко.
Іванко був їхнім спільним другом. Оля не знала, що він написав Тарасові, як сам кохає її, і що вони тепер разом. І попросив не турбувати Олю листами, бо вони вже готуються до весілля.
Оля змирилася. Занурилася у навчання, у друзів. Іванко завжди був поруч. Він давно кохав її, а тепер, коли Тарас зник, отримав шанс.
Його турбота була щирою, як рідний хліб.
Нехай хоч Іванко буде щасливим, подумала дівчина і погодилася на його пропозицію.
Листи Тараса Оля хотіла спалити, але рука не піднялася. Вона сховала їх у коробку й засунула в кут.
Оля почала нове життя.
А Тарасові батьки поспішили повідомити, що Оля вийшла заміж за Іванка.
Так і плив час.
Одне десятиліття, друге Оля й Тарас жили в одному місті, але їхні шляхи ніколи не перетиналися.
До Олі дійшли чутки, що Тарас одружився. Ні, не з Надею, а з іншою. У них народився син.
Та її власне життя, таке рівне й спокійне, не приносило радості. Вона й Іванко виростили двох доньок. Діти й робота стали її світом. На почуття часу не лишалося.
Вони тягли візок життя без радості, забувши, що воно може бути яскравим.
Минуло 35 років.
Їхній шлюб розпався. Як не намагалися, але без кохання як без сонця. Чоловік відчував, що вона так його й не покохала. Знайшов іншу. Дочки виросли, мали свої родини. Їх ніч