Я хочу зробити тест. Якщо Оленка справді моя я заберу її.
Бери хоч зараз! Плутається під ногами годуй, одягай, а я навіть шматочка сиру собі не куплю, щоб їй молока донести. От таке життя Дай грошей, Тарасе, га?
Маряна збиралася на роботу. Швиденько зліпила чоловікові палянички, загорнула у серветку й поклала на стіл. Тарас працював у шиномонтажі обідів у них не було, тому щоразу треба було щось із собою брати.
Сама Маряна працювала у кафе кухарем. Її робота була далі, тому вставала вона на годину раніше за чоловіка.
На дворі накрапувало. Маряна взяла парасольку, яка стояла у передпокої. Вона вихопилася з рук і з гуркотом упала на підлогу. Жінка завмерла, прислухаючись чоловік не прокинувся.
Оце я роззява! усміхнулася вона та вийшла, обережно зачинивши двері.
Маршрутка приїхала несподівано швидко. Маряна сіла біля вікна й дивилася на місто. Задумалась про своє життя.
Вона вже не юна дівчина роки йшли до тридцяти, була щасливою дружиною Хоча й жили вони скромно, але, як їй здавалося, дуже дружно.
Єдине, що засмучувало дітей у них не було. А так хотілося мати дитину, неважливо хлопчика чи дівчинку.
За три роки шлюбу Маряна обійшла усіх лікарів, але ті лише розводили руками усі аналізи були в нормі.
Маршрутка зупинилася. Вона розрахувалася та вийшла. До кафе лишалося пройти через парк.
Зробивши кілька кроків, Маряна зупинилася на мокрій лавці сиділа маленька дівчинка й плакала. На ній була тоненька кофтинка, а по обличчю, змішуючись із дощем, котилися сльози.
Привіт! Чого ти тут сама? обережно запитала Маряна.
Мама вигнала схлипнула дівчинка.
Як це вигнала?! Маряна остовпіла. Хто ж виганяє дитину під дощ?
Вона спала, а я хотіла їсти. Розбудила її Вона закричала І от я тут.
Як тебе звати?
Оленка.
Що ж мені з тобою робити, Оленко? Маряна глянула на годинник. Ходімо. Де ти живеш? Далеко?
Ні, он зараз дівчинка махнула рукою у бік будинків.
Вони пішли туди, де показала Оленка, і за пять хвилин стояли біля дверей. Маряна натиснула дзвінок, але довго ніхто не відчиняв.
Нарешті двері відкрила заспана жінка у зімятому халаті. Брудна, з нечесаним волоссям, вона дивилася на Маряну, потім на Оленку й неохоче відступила:
Заходьте.
У хаті стояв такий сморід, що Маряну аж занудило. На підлозі валялися шматки одягу, а пил на полиці свідчив тут давно не прибирали.
Раптом Маряна побачила фото на серванті. Очі їй розбіглися це ж Тарас!
На знімку він стояв із гарною дівчиною. І ця дівчина була схожа на ту, що тепер стояла перед нею!
Ну? буркнула господиня.
Як «ну»?! Ваша донька плаче в парку, а вам байдуже?! Що ви за мати?!
А ти мене вчитимеш?! Іди своїх народжуй! А до моєї доньки не лізь! жінка різко повернулася до Оленки. Де ти швендяла?!
Дівчинка шугнула у кімнату й захлопнула двері. Маряна зрозуміла, що тут їй робити нічого, і пішла.
Увесь день вона думала про ту дівчинку, про фото й про те, що ця жінка має стосунок до її чоловіка.
Ввечері, подаючи Тарасові той самий знімок, вона запитала:
Кохання, а хто це з тобою на фото?
Якраз про неї й хотів розповісти Олена. Ми довго зустрічалися, навіть хотіли одружитися, але вона пішла до іншого.
Чому ж ти обрізав фото?
Не міг дивитися. Коли ми розійшлися, вона була вагітна Але сказала, що позбулася дитини. Тому я й поїхав з міста, зустрів тебе А повернулись ми вже разом. Нічого не приховував. Але чого ти питаєш?
Сьогодні трапилася дивна історія Маряна розповіла про Оленку й її матір.
Тарас уважно слухав, потім запитав, скільки дівчинці років.
Тоді це може бути моя донька. Де вони живуть?
Маряна пояснила й пішла спати була страшно втомлена.
О пів на третю вона прокинулась і побачила світло на кухні. Тихенько підійшла Тарас сидів за столом і щось обдумував.
Наступного дня він постукав у двері колишньої коханої. Йому відкрила Оленка.
Привіт! Ти Оленка? А де твоя мама?
Мамо! До нас хтось прийшов!
Хто там?! з кімнати вийшла та сама неохайна жінка.
Тарас не впізнавав у ній ту красуню, яку колись любив.
Ти?! Чого прийшов?
Він увійшов у хату, не чекаючи запрошення.
Олено, я маю знати правду. Оленці стільки років, що вона могла б бути моєю донькою. Це так?
Жінка важко сіла на стілець.
Позич грошей, га? Аліменти ж не платив А я її годувала. Дай хоч сотню.
Чому ти збрехала? Казала, що
