На чужих правах
Оленко Степанівно, сьогодні в шостій годині в Ігоря батьківські збори. Вам треба буде зайти до школи, бо ми з Олексієм не встигнемо. А щоб ви не забули, я вам о пятій подзвоню, нагадаю, донеслося з передпокою, де невістка Ірина, підводячи губи, швидко збиралася на роботу.
Іринко, краще самі сходьте. Я погано чую. Там стільки батьків, усі щось пропонують, а я тільки нерви трачу, відповіла Оленка Степанівна, виходячи зі своєї кімнати.
Оленко Степанівно, ну ви ж знаєте, Олексій працює до ночі, а в мене звіти. Ви все одно вдома сидите! Що це знову за історія? роздратовано фуркнула Ірина.
Ірин, я ж не просто так сиджу. Прибираю, у магазин ходжу, обід Ігореві готую А мені вже шістдесят сім, наполягала на своєму Оленка Степанівна.
Ви просто зранку скандалити захотіли. Будете докоряти мені, що внукові борщ варите. Він у вас один, до речі! Олексію, ну що ти мовчиш?! Скажи щось Ірина вже була на межі, коли звернулася до чоловіка.
Мамо, ну справді. Сходь і все. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші здати, одразу пиши я перерахую. Що там складного? Навіть не розумію, про що сперечаємось, спокійно, як завжди, відповів Олексій, син Оленки Степанівни.
Все одно. І не можу я сьогодні. У мене свої плани були тихо промовила жінка.
Ну, от і займайтеся своїми планами. До всіх прийдуть батьки, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій! крикнула Ірина і вийшла з квартири, гучно хлопнувши дверима.
Саме тому, що до всіх батьки сказала Оленка Степанівна і пішла до себе.
Олексій трохи постояв у передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, взяв ноутбук і теж пішов.
Пішов. Ігорю, не запізнюйся до школи до першого уроку. Після цих слів двері знову грюкнули.
У квартирі запанувала тиша
Дванадцятирічний Ігор уже був одягнений, готуючись до школи. Решту хвилин перед виходом вирішив провести з користю пограти в приставку. Він сидів у навушниках і не дуже прислухався до того, що діялося навколо. А точніше нічого не чув
Оленка Степанівна сиділа у своїй кімнаті на невеликому дивані й дивилася у вікно. За пять років, що вона прожила в цій крихітній кімнаті, жінка встигла до дрібниць вивчити вид за вікном. Кут сусіднього будинку, береза, кущі шипшини й невелика ділянка дитячого майданчика усе це було їй болісно знайоме. Тому що більшість вільного часу ввечері й у вихідні вона проводила саме так сиділа й дивилася у вікно. Жінку давно не покидало відчуття, що в квартирі сина їй відвели роль няньки й прислуги. Так воно й було. А колись вона жила зовсім інакше
Оленка народилася в звичайній родині. З дитинства була скромною й вихованою дівчинкою. Усе в неї було як у всіх: спочатку школа, потім університет, перше робоче місце за розподілом. У чужому місті вона не залишилася вирішила повернутися в рідні краї.
Після повернення влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Молодий начальник цеху Микола одразу сподобався дівчині. Вона теж йому припала до душі. Через кілька місяців одружилися. Потім народився син Олексій.
Оленка мріяла ще про доньку. Але щасливим планам не судилося збутися. Одного разу на завод приїхала молода жінка-технолог. Казали, що у тривалу відрядження налагодити виробничий процес на новому обладнанні. Галина, так звали міщанку, справді налагодила процес. А ще забрала у Оленки чоловіка.
Спочатку жінка вірила, що чоловік повернеться. Але Микола сам подала на розлучення, сказавши, що завжди мріяв жити у великому місті. А тут такий шанс Галина жінка заможно