Повертаючись додому знайомою дорогою, я насолоджувався тишею. Тут завжди пусто: рідкісні машини, лише ліс навколо та свіже повітря. День був звичайний, ніщо не віщувало дива.
Раптом мою увагу привернуло щось темне біля узбіччя. Наблизившись, я побачив ведмедицю. Вона сиділа на задніх лапах і, здавалося, махала до мене лапою.
Спочатку подумав може, втекла з цирку чи просто вийшла з лісу. Але від несподіванки серце завмерло. Я вже збирався дати газу, щоб втекти, коли помітив щось дивне й тривожне.
Зупинився. Вона ж повільно підвелася і пішла в бік лісу, час від часу озираючись, наче перевіряючи, чи йду за нею. Цікавість і якесь внутрішнє відчуття не дали мені просто поїхати.
За кілька кроків, де дерева розступалися, я побачив ведмежа. На його голові міцно застрягла пластикова пляшка малеча відчаяно крутив головою, намагаючись звільнитися, але марно.
Тоді я зрозумів: вона не хотіла напасти. Вона кликала на допомогу.
Рухаючись обережно, щоб не розлютити матір, я підійшов до ведмежа й акуратно зняв пляшку.
Ведмедиця одразу ж підбігла, облизнула дитинча, перевіряючи, чи все гаразд, а потім повільно пішла з ним у глиб лісу.
Перш ніж зникнути серед дерев, вона ще раз глянула на мене у її очах було щось схоже на подяку.
Я стояв кілька секунд, переводячи подих, потім швидко повернувся до машини та поїхав додому. Цей день я не забуду ніколи.
