Віктор Григорович стежив за Олегом так майстерно, що той навіть не здогадувався. Та й як інакше – адже Віктор мав за плечима роки досвіду на відповідних посадах, він справжній профі!

Обучение жизнью

Віктор Григорович стежив за Олегом так, щоб той нічого не помітив. Та й справді адже він стільки років працював у відповідних структурах, професіонал! Але поки що ніяких підозрілих дій не було Олег нікого до себе не запрошував, нічого дивного не робив. Та Віктор Григорович не з тих, кого легко обдурити. Він знав треба трохи зачекати, і хлопець обовязково себе виявить. Бо його інтуїція ніколи не підводила.

А справа була важлива адже стосувалася його власної родини. Я ж добре памятав, як колись маленька Софійка щебетала в домі! Коли вона народилася, Віктор спочатку був розчарований хотів сина! Звісно, нікому цього не показував, але в душі шкребло дівчинка! Ну як так, у нього, шановного чоловіка, і раптом дочка? З ким тепер по-чоловічому поговорити, коли важко? Кого вчити життю?

А тут ех, дівчинка! Одружився він пізно, робота завжди на першому місці. Жінки не витримували такого графіка. А потім зустрів Людмилу. Та й їй було вже під сорок про сина мріяти пізно.

Але сталося несподіване. Він навіть не помітив, як маленька донечка його причарувала. Коли вона вперше посміхнулася й ухопила його за ніс маленькою ручкою його серце розтануло. А коли Софійка зробила перші кроки й, захвилювавшись, побігла до нього з криком: «Тату!» він підхопив її на руки, пригорнув. Тоді й зрозумів тепер її щастя для нього важливіше за все.

Людмила сміялася: «Вітю, ти нас зіпсуєш!» А він купував обожнюваним жінкам подарунки, дивився у їхні очі й був щасливий.

Як же так вийшло, що Софійка вже виросла? Здається, ще вчора вона, тримаючи його за руку, йшла в садочок. Задирала голову й питала: «Тату, ти такий великий! А купиш мені ведмедика?» І дивилася так, що він відчував себе могутнім. А тепер вона вже закінчила школу, вступила на заочне, пішла працювати. Сама так вирішила.

«Тату, мені час ставати самостійною», сказала вона. І знову він пишався нею яка ж розумниця!

А потім сталося щось несподіване. Людмила спекла пиріг, очі блищали ніби щось приховувала. Він подумав, може, дівчата хочуть щось попросити. Але виявилося зовсім інше те, про що він поки що й не думав.

«Тату, Софійка змахнула невидиму порошинку з його плеча, я хочу познайомити тебе з Олегом. Ми подали заяву. Він сьогодні прийде на чай. Ось, вже дзвонить!»

Людмила перша відчинила двері. «Проходьте, Олеже! А мене Людмила Василівна. А це батько Софійки, Віктор Григорович.» Віктор стиснув йому руку, а в горлі пересохло.

Цей хлопець прийшов забрати його доньку! Чужий чоловік!

Голос розуму шепотів: «А що ти хотів? Він добрий, руки міцні. Невже хочеш, щоб вона з батьками все життя жила?»

Але Віктор Григорович не слухав. Він вирішив Олег недостойний його Софійки. І придумав план перевірить його.

За кілька тижнів він нарешті побачив, як до Олега підійшла жінка з дитиною. Хлопець поцілував її, узяв сумку й дитину за руку і вони пішли в підїзд! Ось воно що!

Але Софійка зустріла його радісно: «Тату, за тиждень весілля! Ми замовили кафе!»

Йому стало соромно за свої підозри. І тоді вона додала:

«До Олега сьогодні сестра приїхала, Наталка. З донечкою. Чоловік у відрядженні.»

На весіллі Віктор Григорович танцював, як молодий. Вирішив годі підозрювати кожного.

А через рік Софійка народила хлопчика. Славного Мишку! Він став дідусем. Тепер є з ким і справу спільно зробити, і поговорити по-чоловічому. А Олег виявився чудовим зятем.

Про своє «розслідування» Віктор Григорович нікому не розповів. Бо найголовніше довіряти близьким.

Rate article
Histoires de Vies
Add a comment

nineteen − seven =