Сьогодні вночі ми прокинулися від різкого, переляканого гавкотіння нашої собаки.
Спочатку я навіть не зрозуміла, що відбувається у кімнаті було темно, серце калатало, як божевільне, а наш пес, Тарган, стояв посеред кімнати й невпинно дивився кудись у кут, немов бачив щось жахливе.
Знову йому щось привиділося, пробурмотіла я, але голос тремтів.
Чоловік, Дмитро, різко включив світло. Тарган не відривав погляду від стелі, десь біля кута.
Відведи його в іншу кімнату, попросила я, а то ніколи не виспимося.
Але коли Дмитро нахилився, щоб взяти собаку, той вирвався і знову кинувся до того самого місця, загарчавши.
Та що тобі там?! сердито скрикнув Дмитро.
А потім він завмер.
Швидше, дзвони в поліцію, різко сказав він.
Я здригнулася.
Чому? Що там?
І тоді я побачила.
На стелі, у тіні від полиці, ледь помітна, була маленька чорна цятка обєктив камери.
Ми стояли, як вкопані. Якщо б не Тарган, ми б ніколи не помітили цього.
Поліція приїхала за півгодини. Витягли камеру, підключили до ноутбука і нашому жаху не було меж.
Хтось спостерігав за нами.
Невідомий зловмисник приховав своє обличчя, але записи йшли на сервер у підвалі сусіднього будинку.
Коли поліція влаштувала обшук, виявилося, що один із наших сусідів тихий, непомітний чоловік на імя Борис роками збирав такі записи. Він під виглядом доброзичливого сусіда заходив у квартири, підкладав камери, а потім дивився за життями людей.
А найжахливіше у нього була ціла папка з нашими записами. Наші розмови, наші обійми, навіть наші сварки усе було там.
Його заарештували.
А Тарган? Тепер він наш рятівник. Якби не його гавкотіння, ми б і далі жили під чиїмось поглядом, навіть не підозрюючи про це.
