Повернулася додому ні чоловіка, ні його речей.
Ну чого ти на мене так дивишся? усміхнулася Марія. Стас просто вирішив довести мені, що він справжній чоловік. І все.
Що ви кажете?
Чисту правду, донечко, потягнула колишня дружина Стаса.
Я нічого не розумію заплуталася Оксана.
А! Ось і Стасик він тобі зараз усе пояснить, кивнула Марія кудись убік.
Мати виховувала Оксану, як крихітну квітку у теплиці.
Сама Ганна Іванівна була жінкою суворою, керувала невеликою меблевою фабрикою, тримаючи все під контролем.
Але з єдиною донькою вона ставала іншою голос мякшав, наче казку розповідала, а очі сяяли ніжністю.
Так і виросла Оксана лагідною, довірливою, ніби зі старовинної картини.
Вона не знала горя, ходила у звичайну школу та музичну, з захопленням вчилася грати на фортепіано.
Великою піаністкою не стала, зате знайшла себе у викладанні.
Залишалося лише вдало вийти заміж і ось, знайшовся наречений, симпатичний Руслан.
Він так гарно за нею доглядав, витрачаючи свою невелику водійську зарплатню.
Такі слова казав, так ніжно дивився у вічі
Та ось матері він не сподобався.
Ледар і байстрюк! вирізала вирок Ганна Іванівна.
Мамо, але ж я його кохаю, блакитні очі Оксани наповнилися сльозами.
Гаразд-гаразд, одразу змінила тон мати. Але житимете зі мною!
У їхній просторій трикімнатній квартирі місця вистачало, та й новий чоловік не заперечував адже теща більшість часу пропадала на роботі.
У нього самого не було нічого.
Турботливий і ніжний Руслан невдовзі після весілля почав показувати своє справжнє обличчя: пив, десь гуляв, почав кричати на молоду дружину.
У присутності тещі ще намагався стримуватися, але не завжди.
Оксана категорично відмовлялася помічати недоліки чоловіка.
Рівно через девять місяців після весілля вона народила сина Ярика і тішилася, що тепер у них справжня родина.
Синок був слабким, вимагав уваги, і Руслан став ще більш злим.
Вона терпіла і вірила у краще.
Терпець урвався, коли несподівано померла мати, встигнувши лише рік порадіти онукові.
Похоронами займався давній друг Ганни Іванівни, Борис Гнатович.
Руслан у ці дні взагалі не зявлявся, а коли прийшов, у передпокої його чекали валізи з речами.
Він погрожував судами, розподілом майна.
Оксана мовчала.
Спасибі Борису Гнатовичу буквально виставив колишнього звати за двері.
Як юрист із досвідом, він не допустив жодного поділу.
Більше вони з сином Руслана не бачили.
Звичайно, Оксана не могла керувати фабрикою цим зайнялися спеціальні люди, яких знайшов Борис Гнатович.
Тож родина, що зменшилася, ні в чому не потребувала.
Пережити втрату матері та розлучення було важко ні подруг, ні родичів у неї не було.
Зате був син, який потребував її турботи на ньому вона й зосередилася.
Про інших чоловіків (Борис Гнатович не в рахунок) вона й думати не хотіла.
Того дня вони з пятирічним Яриком вийшли з поліклініки, марно намагаючись сховатися від дощу під великою парасолькою.
Чекати в будівлі не мало сенсу дощ не збирався стихати.
Машини у неї не було, а таксі не дзвонило (великий попит).
Тож вони вирішили йти.
Залазьте швидше! не встигли вони пройти й двадцяти метрів, як поруч різко зупинився автомобіль, і водій, перехилившись через сидіння, відчинив задні двері. Ну ж бо, тут стоянка заборонена!
Оксані навіть не спало на думку, що це може бути небезпечно вона впізнала чоловіка: бачила його у поліклініці, де той приводив свого сина, майже ровесника Ярика.
Дякую! щиро подякувала вона Станіславу після поїздки (вони, звичайно, познайомилися дорогою).
Будь ласка! весело посміхнувся він. А номерок дасте?
Вона одразу знервувалася.
Вибачте, але з одруженими я не спілкуюся, і, не слухаючи його, пішла з сином у підїзд.
Оксана й не думала, що вони побачаться так скоро, але вже наступного дня Стас чекав їх у дворі.
Я не одружений, замість привітання він простягнув їй свідоцтво про розлучення. Воно було отримане місяць тому.
Чи втомилася вона від сам