«Ненормальна»
Дмитро, впусти мене. Впусти! Я ж твоя мати! Ти мусив би дати грошей, інакше мене не візьмуть назад, за дверима монотонно лунали удари, а голос не втихав, ти зобовязаний!
Дмитро притулився спиною до дверей і заплющив очі. Ні, він не відчинить! Досить того, що все дитинство він прожив із цим клеймом «не такого, як усі».
Хлопець пішов у кімнату, ліг на ліжко, надів навушники й увімкнув музику на повну.
Раннє дитинство Дмитро памятав погано. Здається, на пятий день народження йому подарували машинку на радіокеруванні, був торт і друзі з дитсадка. Батько тоді ще був поруч.
А потім до їхнього дому заселилися люди з тієї дивної організації. І на цьому свята для хлопчика закінчилися.
Його мати досить швидко потрапила під вплив братства. Батько на тлі її божевілля пішов із сімї, оформив розлучення й погодився добровільно платити на сина якісь гроші.
Але й вони йшли не на те, щоб одягнути чи взути дитину. Загалом, з дитинства братство здавалося Дмитру чимось на кшталт восьминога, що вичікує свою жертву.
Зовні воно мирне й незвичайне. А потім раз! і ти вже не виберешся з цих міцних щупалець.
Шостий день народження Дмитра вже не святкували. Як і наступні десять, адже в організації це не вважалося святом.
Зате були загальні «особливі дні», коли можна було зїсти щось смачненьке. Решту часу хлопчик із матірю ходили по домівках, розповідаючи про вчення разом із іншими «обраними».
Квартиру вона швидко продала допомогли юристи братства. Дмитро фактично залишився бомжом, із пропискою в бараку десь у глухому селі.
Гроші, звісно, пішли в громаду.
Усі його шкільні роки вони жили в спільній кімнаті з іншими жінками та дітьми. Одежа була з так званої «гуманітарки» з-за кордону. І безкінечно проповідували.
У школі над Дмитром сміялися, він бився, і за це отримував подвійно: спочатку на вулиці, потім у громаді за подерту одежу й за те, що недостатньо старанно проповідував.
Загалом, хлопця вважали безнадійним, зайвим баластом. Саме цим він і скористався. У 16 років Дмитро втік у місто за тисячу кілометрів від рідного обласного центру.
Вступив до коледжу, рано почав працювати, потім був інститут. Зараз він успішний програміст, недавно купив квартиру.
Але той страх, який переслідував його багато років, здійснився. Матір і її релігійні фанатики знову знайшли його. Вважали зручною жертвою, яку можна «доїти».
***
Все почалося тиждень тому, коли мати, яку він ледь впізнав, підстерігла його біля роботи:
Привіт, синочку, а я тебе тут вже три години чекаю.
І навіщо, цікаво?
Ну як? Я ж твоя мама! Сумувала, у гості приїхала. Хіба ти не радий мене бачити?
Ні, я тебе не кликав і не чекав. Додому не пущу, у гості не запрошу. Можу їжі купити, якщо ти голодна.
Дякую, синочку, давай разом поїмо. мати явно зраділа такій удачі.
Дмитро купив їй їжі, вони сіли на лавку в парку.
А як же твоя організація? спитав Дмитро, невже ти з неї вийшла?
Не зовсім, синочку. Але я не приношу їм достатньо користі. А йти мені тепер нікуди.
Мою адресу ти звідки взяла?
Мені її дали, сказали їхати до сина. От я й приїхала.
Дмитро зітхнув:
І де ти зупинилася, де житимеш?
Та в мене немає де, власне. Але нічого, я й у підїзді посплю.
Дмитро знову зітхнув:
Не треба в підїзді, ходімо, я тобі у себе постялю.
Кілька наступних днів Дмитро ще вірив, що мати може стати нормальною. Вона не ходила по квартирах із проповідями, варила йому борщі й намагалася всяк йому догодити.
Розпитувала про життя сина, про те, як він навчався, де і з ким працює. Дмитро, у якого все соціальне життя зводилося до спілкування з колегами та клієнтами, відтанув і з радістю балакав із нею, розповідаючи про свої радощі й горещі.
А потім, десь через тиждень, зявилися вони. І зникли гроші
Дмитро, як завжди, прийшов додому з роботи, але матері не виявив. Зате шухляда його столу, де лежали заощадження й премія за великий проект, була відкрита.
Дмитро все збирався віднести ці гроші до банку, але не знаходив часу. Хлопець відкрив шухляду. Гроші зникли, мабуть, разом із матірю.
Втім, вона незабаром зявилася із послідовниками організації. Прийшла, відчинила двері своїм ключем й, радісно посміхаючись, промовила:
Сину, ти можеш мною пишатися, твої брудні гроші пішли на благо. Тепер ти можеш повернутися до нас, ти врятуєшся, як і я!
Як це? Це ж більшість моїх заощаджень, мамо. Поверни їх, інакше я напишу заяву про крадіжку.
Хіба ж може улюблена мати щось вкрасти в сина?