Він обрав роботу, а не мене
Ти… Ти… Я не вірю своїм вухам! Це ж просто в голові не вкладається! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Олена змахнула зі столу чашку, і та вдарилася об стіну, розбризкавши недопиту каву на всі боки. Уламки розлетілися по підлозі, немов дитячі цукерки.
Годі панікувати, ну що ти як мала! Ігор навіть голосу не підвищив, і це дратувало ще більше. У ній все клекотіло, а він стояв, мов камяний. Я просто не можу скасувати це відрядження, зрозумій вже. Це питання підвищення.
Підвищення?! вона аж подавилася від злості. Та твоє підвищення завжди, завжди було важливішим за нас! Памятаєш, ти пропустив випускний Софійки, навіть не подзвонив у мій ювілей, хоча я нагадувала тобі за тиждень! А тепер ось це! У Вовчика операція через два дні, а тебе везе у цей… Львів!
У Київ, автоматично виправив Ігор, і одразу ж закусив язика.
Та хоч у Дубай! Олена замахала руками, наче млин. Ти не будеш поруч, коли твоєму синові робитимуть цей наркоз! Коли він до смерті наляканий, коли я з розпачу на стіни лазю! І все це через якусь твою нікому не потрібну папірку з підписом!
Ігор із свистом видихнув і провів долонею по обличчю. Під очима синіли мішки, щетина нерівна, але погляд завзятий, як завжди.
Ну який же це дурний контракт… Це ж шанс отримати крісло фінансового директора, ти що, не розумієш? Я йшов до цього скільки років двадцять, як мінімум, майже все життя. Та й взагалі, у Вовчика звичайна планова операція, чого ти так панікуєш? Подумаєш, мигдалини! Це ж не пухлина якась у голові.
Оце так! А раптом щось?! А якщо ускладнення? Олена так стиснула кулаки, що нігті впилися в долоні. Що тоді робитимемо, а?!
Та нічого не буде, відмахнувся він. Я ж лікарем особисто говорив.
А якщо все ж буде?! вона вже перейшла на ультразвук.
Та сядь уже! він аж плечима здригнув. Якщо щось станеться одразу на літак і прилечу, першим рейсом! Як тоді, коли у Софійки апендицит вирізали, памятаєш?
Так-так, памятаю! вона отруйно усміхнулася. Приповз, коли все вже скінчилося, через вісім годин! Лікарі давно вже додому пішли, а він тільки з трапу сходить, герой!
Ігор лише головою похитав:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися на частини, Лено. Я працюю, як проклятий, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені весь мозок виносила через нову квартиру? «Давай переїжджати, сусіди шумлять, подвіря брудне, метро далеко…»
Та краще б ми в тій хрущовці жили! спалахнула вона. Але з нормальним чоловіком і батьком, який хоча б іноді бачить своїх дітей, а не тільки у неділю після обіду!
Ігор плюхнувся на стілець просто впав на нього всіма своїми девяноста кілограмами:
Слухай, ну ми ж домовлялися, так? Ти вдома, з дітьми, господарство, затишок і все таке. Я на роботі пупок рву, гроші в дім несу. Що змінилося? Коли це раптом стало проблемою?
Олена розплющила рота, щоб висловити все, але тут вхідні двері бах! розчинилися, і з передпокою долинули голоси дітей, рюкзаки впали на підлогу.
Гаразд, поговоримо пізніше, буркнула вона і вийшла з кухні, на ходу вмикаючи штучну посмішку. Таку ненатуральну, що аж щоки за