Український переказ сни
Родичі одразу винесли на вулицю коробку з кошенятами. Коржі мовчки пішов за ними, категорично відмовившись повертатися до порожньої хати. Для нього тепер усе скінчилося
Вони не розводили сліз просто залишили коробку біля смітника. Коржі стояв непорушно, дивився, як вони йдуть, і навіть не повернув голову, коли хлопнули двері. Цей будинок більше не був його домом.
Пса, якого дідусь ласкаво кликав Коржіком, насправді зовсім не було коргі. Він лише віддалено нагадував цих кумедних низьколапих песиків. Зблизька ж виявлявся справжнім дворянином: руда шерсть, короткі лапи та безмежно веселий хвіст, що махав при кожній зустрічі.
Коржі любив людей божевільно його цікавило все: від дзвінкого сміху дітей до шелесту газет у руках сусідів. У парку, куди старий часто водив його гуляти, його звали «божою карою» не дарма. Щойно знімали повідок, він кидався у вир подій: бігав, знайомився, запрошував усіх до гри.
Господарі інших собак, побачивши його, часто робили круглі очі й поспішали геть знали, що інакше затримаються надовго. Їхні вихованці теж не могли встояти перед цим соняшним створінням. Тож доводилося кликати їх назад жестами, криками, іноді навіть палицею.
Але Коржі не ображався. Він навіть не розумів, як це ображатися.
Зате його старий часто сумував, коли бачив, як відганяють його улюбленця. Іноді намагався втрутитися, але Коржі ніби відчував: підбігав, хапав за штанину, тягнув геть, а потім залізав на коліна, лизав руки і все ставало на місце.
Одного разу, коли дідусь дрімав на лавці, Коржі, як завжди, блукав десь поруч. Коли старий прокинувся, поряд сиділа не лише собака, а й кішка руда, з довгими вусами, що пильно йому видивлялася.
Новий друг? здивувався він.
Коржі весело махнув хвостом, облизав дідуся, потім кішку, і вмостився між ними. Кішка теж була не промах: прийняла запрошення, зїла пропозицію шматочок курки й печиво для собак. Видно було життя її не баловало.
Коли дідусь збирався йти, Коржі рішуче став біля нової подруги.
Що це таке? скрикнув старий.
Але Коржі дав зрозуміти: без кішки нікуди. Дідусь почав заперечувати:
У нас і так клопоту повно
Та вибору не було. Він зітхнув:
Ну гаразд, вусата коли він тебе обрав, ходімо. Може, з тобою буде веселіше.
Згодом зясувалося, що «кіт» насправді кішка. А через кілька місяців у хаті зявилися три пухнасті кошенята. Коржі був у захваті. Доглядав, грав, спав разом з ними, поки Парасолька так дідусь назвав кішку сиділа на підвіконні й спостерігала за вулицею.
Життя налагодилося. Старий купив усі речі для нової родини, читав статті про виховання тварин. Сусіди спершу сміялися, а потім розчулилися: кожного ранку бачили, як він виводить на прогулянку своїх різнобарвних друзів Коржі, Парасольку і трьох кошенят.
Парк замінив подвіря ближче й безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, деякі навіть присідали поговорити. Коржі, Парасолька й кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного дня, коли подвіря ожило від голосів, Коржі раптом завив. Усі збіглися.
Дідусь сидів на лавці, трохи схилившись. На обличчі легка усмішка. Він дивився на своїх маленьких друзів, але очі вже нічого не бачили
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім приїхали далекі родичі. Вони й винесли коробку з кошенятами і Парасолькою на вулицю. Коржі пішов за ними. Дім, де більше не було його господаря, втратив сенс.
Сусіди споглядали з жалем, але ніхто не міг прихистити всіх пятьох. Тож вони лишилися біля лавки Коржі, Парасолька і троє кошенят.
Прийшли осінні дощі. Холодні й невблаганні. Кішка намагалася закрити малих своїм тілом, а Коржі без вагань ліг на них, щоб зігріти.
Першою не витримала сусідка з першого поверху люта стара, що завжди бурчала. Вискочила під дощ у домашньому халаті, лаяла весь світ, підхопила кошенят, притиснула Парасольку й гукнула Коржі:
Ну, марш додому, швидше!
Пес покірно попрямував за нею, радісно виляючи.
Тепер усі вони гуляли разом вона чи її о