Маленька Оленка ніяк не могла збагнути, чому її батьки ставляться до неї так холодно. Тато завжди був незадоволений, а матір, здавалося, виконувала материнські обовязки лише через силу її більше хвилював настрій чоловіка.
Бабуся по батькові, Ганна Іванівна, заспокоювала онуку: мовляв, тато заробляє, мама теж працює, щоб у дівчинки все було. А ще й хатні клопоти
Правда відкрилася, коли Оленці виповнилося вісім, і вона випадково підслухала сварку батьків.
Ірино, знову борщ пересолила! гримнув батько. Нічого ти не вмієш робити!
Василю, та я ж пробувала було смачно несміло боронилася мати.
У тебе завжди «смачно»! А сина навіть народити не змогла! Сусіди з мене сміються безсилий!
Навряд хтось сміявся Василь був суворим чоловіком, працював водієм на вантажівці та бачив чимало світу. Але в його голосі лунала така злість і гіркота через дочку, що Оленці стало болісно.
Тепер вона зрозуміла, чому батьки завжди відвозили її до бабусі, коли тато повертався з рейсу просто не міг дивитися на «не сина».
У Ганни Іванівни Оленці було добре. Вони разом готували, вязали, читали книги Але все одно боліло те, як до неї ставилися вдома.
Незабаром після тієї розмови Микола й Ірина раптом оголосили, що переїжджають до Києва.
Мовляв, засиділися в провінції, хочеться чогось нового, може, на новому місці зявиться син. Рішення, звичайно, прийняв батько, а мати мовчки погодилася.
Але була проблема Оленку вони брати не хотіли.
Поживеш із бабусею, а потім заберемо, ніяково пробурмотіла мати.
Я й сама не хочу з вами! гордо відповіла Оленка, хоча серце стискалося від болю.
Та нічого! Тут у неї була любляча бабуся, друзі, вчителі, які її розуміли.
А батьки нехай живуть, як хочуть вона більше не буде через них страждати!
Оленці ледве виповнилося десять, коли в Ірини й Василя народився довгоочікуваний син її брат Остап.
Батько урочисто повідомив про це по відеодзвінку за ці роки вони жодного разу не навідали доньку, мати лише іноді дзвонила, а батько «передавав привіт».
Іноді вони перераховували Ганні Іванівні гроші, але переважно бабуся утримувала онуку сама.
А через рік мати раптом заявила, що Оленка має переїхати до них. Вона особисто приїхала забрати доньку.
Ну ось, серденько, говорила вона. Тепер будемо жити разом. Познайомишся з братиком
Я не хочу їхати, насупилася Оленка. Мені добре з бабусею.
Не вжели ж! зірвалася мати. Ти вже велика, маєш допомагати!
Ірино, не намагайся! встряла Ганна Іванівна. Якщо ти хочеш зробити з неї безкоштовну няньку, то нічого не вийде!
Це моя донька! огризнулася мати.
Але бабуся не здалася:
Якщо ти не заспокоїшся, подам до суду! Позбавлять вас батьківства тоді побачимо!
Вони ще посварилися. Оленка не чула чогось бабуся відправила її до крамниці але мати більше не верталася до цієї теми й незабаром поїхала.
Наступні десять років батьки не зявлялися. Оленка закінчила школу, потім інститут і завдяки старому другу бабусі, Тарасу Петровичу, влаштувалася бухгалтером у невелику фірму.
Вона зустрічалася з водієм Іваном, і вони планували весілля, але довелося відкласти Ганни Іванівни не стало.
Батько з матірю приїхали на похорон удвох. Остапа залишили вдома нащо хлопчикові таке горе?
Оленці було все одно вона любила бабусю і була розбита втратою.
Можливо, тому вона не відразу зрозуміла, про що батько говорить за поминальним столом.
Квартирка стара, задумливо промовив він, оглядаючи кімнати. Багато не дадуть.
Василю, не зараз з докором сказала мати.
Чого чекати? Треба питання вирішувати. Остапові житло потрібне.
Тарас Петрович насторожився:
А що ти продавати збираєшся, Василю?
Як що? Квартиру. Грошей на гарне житло в Києві не вистачить, але на перший внесок вистачить.
Оленка мовчала, дивлячись у вікно.
Ти що ж, рідну доньку виганяти збираєшся? спитав Тарас Петрович. Де вона житиме?
Вона ж доросла! махнув рукою батько. Нехай заміж виходить, чоловік і забезпечить!
Отак от похитав головою Тарас Петрович. Ганна мала рацію щодо тебе. Але нічого не вийде. Є заповіт квартира тепер Оленчина.
Батько зціпив зуби.
Отже, бабуся все передбачила? злісно кинув він у бік доньки. Ну нічого! Заповіт можна оскаржити!
І це Ганна передбачила, спокійно сказав Тарас Петрович. Не намагайся, Василю.
Батькові вистачило дня, щоб зрозуміти закон на боці доньки.
Оленко, ти ж розумієш, що Остапові житло потрібне? намагався він вплинути на неї. Він же чоловік! Віддай квартиру!
Ні,