Бабусін спогад про Богдана та Соломію
Ох, діточки, підходьте ближче, розповім вам історію, яку чула тут, у будинку для літніх, від сусідки по кімнаті. Мене, стару, сюди родичі відправили, то тепер тільки й роблю, що слухаю різні розповіді та вам їх передаю. Отже, слухайте, що трапилося з Богданом та його нареченою Соломією.
Жив собі Богдан, молодий чоловік, після університету оселився у столиці. Місто шумне, вогні яскраві, життя швидке, як весняний потік. Знайшов гарну роботу, зняв квартиру з видом на старий сквер усе в нього було якнайкраще. А батьки його прості селяни жили в селі, де час ніби застиг. Городина, кури, старенький телевізор ну, знаєте, як у нас колись бувало. Богдан рідко їм дзвонив, завжди зайнятий, то часу не вистачало, то сил.
Та одного дня, через два роки, вирішив він відвідати батьків. Не один, а з Соломією своєю дівчиною, нареченою. Каже: «Мамо, тату, це Соломія, моя любов, моє майбутнє». Відчиняє двері, а там дівчина висока, струнка, волосся синього кольору, як небо влітку, татуювання на запястях і шиї, макіяж сміливий, ніби з кіно. Шкіряна куртка, джинси з дірками, черевики на масивній підкові геть не такі, як у селі звикли.
Батько Богдана аж схопився з місця, зблід, ніби побачив щось несподіване. А мати долоню до губ притулила, ледь не скрикнула.
Добрий день, тихо промовила Соломія, роблячи крок уперед.
А мати миттю назад, наче перед нею не дівчина, а щось небезпечне. Батько ж питає: Це жарт, Богдане? Це твоя наречена?
Так! різко відповів він. Ми любимо одне одного. Яка, чорт забирай, проблема?
Мати не втрималася, скрикнула: Подивись на неї! Ніби з ярмарку! Що люди сказатимуть? А бабуся? У неї ж серце не витримає!
Соломія опустила очі, пальці їй тремтіли, але сліз не було лише біль у погляді, старий, знайомий. А Богдан їй: Ми живемо у 2025 році! Вона художниця, працює з дітьми, допомагає в притулку для тварин. Найдобріша людина, яку я знаю. А ви судите за зовнішністю?
Мати опустилася на табурет, сил не було. Батько мовчки вийшов із хати, тиша аж гула. Богдан шепоче: Пробач, Соломіє, я не думав, що так буде
А Соломія раптом підняла голову, в очах гордість: Я розумію. Мене теж не всі приймали. Але я не зламалася. Якщо твої батьки захочуть мене пізнати я готова.
Взяла його за руку, каже: Поїхали додому.
А надворі закрапав дощик, теплий і ніжний, наче сльози змивав. Дорога додому була тихою, Богдан кермо так стискав, аж сухожилля виступили. Злість, сором, провина гризли його. А Соломія дивилася у вікно, спокійна, лише в очах була втома.
Пробач, промовив він. Думав, вони спробують тебе зрозуміти.
Богдане, мяко сказала вона, це їхній страх, не мій. Ти обрав мене. Це головне.
Минуло кілька днів. Життя йшло своєю чергою: ранкова кава, робота, майстерня Соломії, вечори біля каміна. Богдан намагався забути той візит. Думав, усе позаду. Та одного вечора дзвінок у двері. Відчиняє мати стоїть, без попередження, з пакетом вареників.
Привіт, сину, каже. Можна до вас? Хочу поговорити.
Соломія вийшла з кухні, побачила свекруху і завмерла. Дві жінки зустрілися поглядами, секунди здавалися вічністю. Мати раптом промовила: Пробач, Соломіє. Я злякалася. Не тебе, а того, що не розумію. Передумала. Ти не просто зовнішність, ти людина. І ти мого сина кращим зробила.
Соломія спочатку не вірила, але взяла вареники, тихо: Дякую.
Сіли вони за стіл, чаювали, сміялися, мати згадувала, як у молодості сама експериментувала з макіяжем. Не казка, а життя, де страх іноді відступає.
Минуло два тижні. Мати дзвонила Соломії, приїжджала в гості, надсилала домашні страви, навіть радилася щодо подарунка для племінниці. Богдан тішився, що між ними зявився звязок. Але одного дня повернувся додому тиша, важка й незручна. Мати сиділа, руки схрещені, обличчя суворе. Соломія біля вікна, не оберталася.
Що трапилося? запитав він.
Запитай у неї, прошипіла мати. Чому вона приховала, що була заміжня? І що в неї син у дитбудинку!
Соломія повільно обернулася, в очах втома, але не слабкість. Я не приховувала. Не знала, як сказати. Народила в девятнадцять. Родина мене відвернулася. Чоловік залежний. Сина віддала, бо життя було неможливим. Але я працювала, шукала його. За місяць заберу.
Мти звернулася до сина: Ти хочеш жити з такою? З її минулим?
Він подивився на Соломію. І побачив не слабкість, а силу. Так, твердо відповів. А ти, мамо, якщо не приймеш її, більше не при