Я тільки-но подумала, що ми з тобою, мабуть, якась незвичайна родина.
“Як же добре, що ти в мене є”, промовив Дмитро, обіймаючи дружину.
“А я щаслива, що ти поруч!” відповіла Соломія.
“Та з ким же мені ще бути?” усміхнувся чоловік. “Звісно, тільки з тобою. Бо ти моя доля. Найкраща жінка на світі.”
Соломія нічого не сказала, лише поцілувала чоловіка в щоку й пішла на кухню виймати з духовки свіжоспечений паляничок.
Сьогодні родина Шевченків святкувала срібне весілля. Відзначати вирішили скромно лише вони двоє та їхні діти. У подружжя було двоє дітей: син Ярослав, десятикласник, та донька Марічка.
Дівчина нещодавно закінчила університет, знайшла роботу й переїхала до власної орендованої квартири. Хоча Соломія й заперечувала місця вдома вистачало, Марічці дуже хотілося почувати себе самостійною.
“Навіщо тобі витрачати гроші на оренду?” питала Соломія. “Тут у тебе своя кімната, ми живемо дружно, чого тобі відділятися? Ось вийдеш заміж тоді й переїдеш.”
“Мамо, я вас дуже люблю, і знаю, що ви мене не виганяєте, але я хочу спробувати жити сама. І ще тільки не ображайся, але ти так смачно готуєш, що я боюся перетворитися на балабонку. Ти в мене худенька, їсиш і нічого, а я, на жаль, не в тебе пішла! Мені треба стежити за фігурою, а як я це робитиму, коли твої страви такі смачні?”
Соломія посміхнулася, дивлячись на доньку. Марічка зовсім не була схожа на неї. Соломія була невисокою й тендітною, її часто приймали за підлітка. Вона ніколи не прикрашала себе майже не фарбувалася, носила волосся у хвостик, одягалася просто. А Марічка була справжньою красунею, пішла в батька.
Дмитро завжди був помітним чоловіком високим, статусним. З віком трохи повнішав, що й не дивно, адже Соломіїні палянички були надзвичайно смачними. У молодості він був дуже гарним, і навіть зараз, у сорок вісім, виглядав привабливо.
Соломія знала, що на його тлі вона виглядала непоказно. Але їй було байдуже до шепоту за спиною адже вона знала: для свого чоловіка вона найкраща. Найкрасивіша й наймиліша.
***
Коли Соломія познайомилася з Дмитром, їй було двадцять.
Того вересневого дня студентка Соня йшла на день народження до своєї подруги Тетянки. Вона вже підготувала подарунок, але по дорозі вирішила купити ще невеликий букет.
У квітковій крамниці, куди вона зайшла, був лише один хлопець. Він вибирав квіти, а продавщиця, мила дівчина, допомагала йому, поглядаючи на нього із захопленням. Соня теж глянула на нього й зрозуміла чому він був дуже гарний.
“Такі хлопці тільки в кіно бувають”, подумала вона.
Але раптом молодий чоловік помітив її й заговорив:
“Дівчино, а вам який букет більше подобається? Ось цей із трояндами чи цей із півоніями?”
Соня зніяковіла, але відповіла:
“Я б обрала півонії. Хоча більшість дівчат люблять троянди.”
“А вашій дівчині які квіти подобаються?” запитала продавщиця.
“Моїй дівчині?” перепитав він. “Ні, я купую не для дівчини. Я навіть не знаю ту, кому вони призначені.”
“Як так?” здивувалася продавщиця.
“Друг везе мене на день народження до своєї двоюрідної сестри. Не можу ж прийти з порожніми руками.”
“Якщо візьмете троянди, точно не помилитеся”, порадила Соня.
“А вам теж подобаються троянди?” несподівано запитав він.
Соня почервоніла й опустила очі:
“Я більше люблю польові квіти. Але троянди теж гарні.”
“Як цікаво! усміхнувся він. Я теж люблю польові. Моя мама завжди привозить букети з лугу. У них якась особлива краса здається, нічого особливого, а коли придивишся”
Він купив троянди й вийшов, кивнувши Соні.
“Який гарний хлопець, правда?” сказала продавщиця.
“Справді”, відповіла Соня.
Вона купила хризантеми й пішла до Тетянки.
Як же вона здивувалася, коли побачила того самого хлопця в гостях! Виявилося, що його звуть Діма, і він прийшов разом із другом Олегом, родичем іменинниці.
Діма теж був здивований, побачивши Соню. Весь вечір він поглядав на неї й посміхався. Вона теж ніяково відповідала усмішками. А потім він підійшов і вони заговорили.
Зараз, через стільки років, Соня вже не памятала, про що вони говорили. Він щось розповідав, вона слухала
Але їй було незрозуміло навіщо він сидить саме з нею? Вона помітила, що Тетянка дивиться на них із досадою.
Коли почалися танці, Тетянка запросила Діму. Він глянув на Соню, ніби вибачаючись, і пішов. А потім знову повернувся до неї. А коли вона збиралася додому запропонував проводити.
Наступного дня Тетянка навіть не відповіла на її “привіт”.
“Що трапилося?” запитала Соня пі