*Телефонний дзвінок розриває тишу. Голос матері, різкий і повний осуду, лунає у слухавці:*
В сорок шість років дитину народила? Ти зовсім з глузду зїхала?
Мені сорок шість. Місяць тому я стала матірю близнюків хлопчика Мишеньки та дівчинки Аленки. Як передати те, що я відчуваю, коли дивлюсь на них? Це щастя, від якого серце розривається, сльози, що самі котяться, і тепло, яке наповнює кожну частку мене.
Але ні мати, ні сестра не приїхали навіть на виписку. Родичі чоловіка теж ігнорують нас. Все через наш вік.
Раніше я й не думала про дітей. Молодість час свободи: клуби, танці до ранку, шалений сміх. Що ще потрібно дівчині? Коктейлі, залицяння, нічні прогулянки. Життя здавалось піснею.
А потім я зустріла Олега. Високий, з бородою, в окулярах справжній інтелектуал. І жартував так, що аж живіт болів. За ним тоді багато хто бігав, але він обрав *мене*. Це, звичайно, підняло мою самооцінку. У нього була квартира, машина, сімейний бізнес батьки володіли мережею магазинів одягу в Москві.
Я вже уявляла себе його дружиною. Мріяла про весілля, про білу сукню, про медовий місяць у Турції. Але для Олега наші стосунки були лише розвагою. Я прожила у нього місяць, а потім він просто… змінив замки. Коли я була в салоні, робила манікюр, мені подзвонили: «Забирай свої речі біля дверей». Все. Жодних пояснень. Лише холодне: «Ми з різних світів». Ніби я не людина, а старий черевик, який викинули на смітник.
Після цього я ледве трималась на ногах. Втратила пятнадцять кілограмів, волосся сипалось, як осіннє листя. Носила перуки, щоб ніхто не бачив. Здоровя покалічилось різке схуднення вдарило по жіночому. Лікарі, операції, ліки, навіть знахарки з травяними відварами марно.
Тоді я вирішила: буде тільки робота. Завжди любила малювати нігті, тому стала майстринею манікюру. Клієнти йшли, гроші теж. Взяла кредит, купила двокімнатну у підмосковному містечку, потім машину. А у тридцять три відкрила свій салон краси. Тепер у мене працюють молоді дівчата.
А два роки тому до мене зайшов Денис. Шукав, де розміняти тисячу рублів. І… я знову закохалась. Ми швидко почали жити разом, розписались. І, звичайно, захотіли дитину.
Але вік давався взнаки. Тому ми пішли на ЕКО. Я молилась, щоб Господь подарував мені дитину.
І Він почув мене. Я народила двох здорових малюків, пологи пройшли легко.
Ти здуріла?! голос матері знову гримів у трубці. У твої роки дитину заводити? Тобі сорок шість!
Господи, у мене скоро онуки будуть, а ти немовля народила! кричала сестра. Ти ж стара вже для цього!
Жоден із родичів нас не підтримав. Біля пологового чекав лише Денис і фотограф. Ми зробили кілька знімків на память і поїхали додому.
Діткам вже місяць. А мати і сестра досі не бажають нас бачити. Кажуть, що я «осоромила їх на весь город». Бо «в такому віці» не мала права народжувати.
Але хіба це гріх хотіти родини? Хіба я винна в тому, що знайшла щастя?..