“Хочу зробити тест якщо Соломія справді моя заберу її. Бери зараз, бо плутається під ногами набридло, годувати треба, одягати треба. Я собі навіть ковбаски не купую, щоб їй щось купити. От таке життя Дай грошей, Іване, га?”
Оксана збиралася на роботу. Швидко зробила чоловікові бутерброди, загорнула у папір і поклала на стіл.
Іван працював у майстерні, обідів у них не було, тому щоразу брав їжу з собою.
Сама Оксана працювала у кафе кухаркою. Її робота була далі, тому доводилось вставати раніше за чоловіка.
На вулиці накрапав дощ, і жінка взяла парасольку з коридору. Вона вислизнула їй з рук і з гуркотом впала. Оксана завмерла, заглянула у спальню чоловік не прокинувся.
От роззява! пошепки проворкотала вона і вийшла.
Маршрутка прийшла швидко. Оксана сіла біля вікна, дивилась на місто й задумалась.
Вона вже не була молодою дівчиною йшла до тридцяти, була щасливою дружиною Жили вони небагато, але, здавалось, дружно.
Її турбувало лише одне у них не було дітей. Так хотілося мати дитину неважливо, хлопчика чи дівчинку.
Три роки шлюбу Оксана ходила по лікарях, але ті лише розводили руками нічого поганого не знаходили.
Маршрутка зупинилась. Вона розплатилась, вийшла й пішла через парк за ним було її кафе.
Пройшовши кілька кроків, Оксана зупинилась: на лавці сиділа маленька дівчинка й плакала. На ній була тоненька курточка, вона куленилась від холоду, а по щоках, змішуючись із дощем, котились сльози.
Оксана підійшла:
Привіт! Чого ти тут сама?
Мама вигнала дівчинка схлипнула.
Як вигнала?! Оксана не вірила своїм вухам. Хто ж виганяє дитину під дощ?
Вона спала, а я хотіла їсти. Я її розбудила Вона кричала І от я тут
Як тебе звати?
Соломія.
Що ж робити з тобою, Соломією? Оксана глянула на годинник. Ходімо. Де ти живеш? Далеко?
Ні, он там. дівчинка показала рукою.
Вони пішли. За пять хвилин стояли біля квартири. Оксана натиснула дзвінок, але двері довго не відчинялись.
Нарешті зявилась заспана жінка у брудному халаті. Немите волосся, помяте обличчя.
Вона подивилась на Оксану, потім на дівчинку, і мовчки відступила:
Заходь.
У хаті смерділо. На підлозі бруд, пил на меблях. Оксана озирнулась і раптом побачила фото на полиці.
Вона аж очі вирячила це ж фото з альбому чоловіка! Тільки вдома воно було обрізане лишився лише Іван. А тут він і молода гарна жінка. Оксана придивилась так це ж господиня!
Ну? буркнула та.
Як «ну»? Ваша донька сидить у парку й плаче! Вам байдуже? Що ви за мати?!
А ти мене ще вчитимеш? Іди своїх виховуй! Жінка різко повернулась до доньки. Де ти швендяла?
Дівчинка шмигнула у кімнату. Оксана зрозуміла, що тут їй робити нічого, і пішла.
Весь день вона думала про дівчинку, про фото й про ту жінку, яка, очевидно, мала стосунки до її чоловіка.
Ввечері Оксана показала фото Івану:
Коханий, хто це з тобою?
Я ж розказував про Ганну. Ми зустрічались, хотіли одружитись, але вона пішла до іншого.
Чому фото обрізане?
Не міг пробачити. Коли ми розійшлися, вона була вагітна, але казала, що позбулась дитини. Я поїхав, потім зустрів тебе Нічого не приховував. Але чого питаєш?
Оксана розповіла про Соломію та її матір.
Іван задумався. За віком дівчинка могла бути його донькою
Де вони живуть?
Оксана сказала й пішла спати. Вночі прокинулась на кухні світло. Підійшла тихенько: Іван сидів за столом, задумавшись.
Наступного дня він прийшов до колишньої. Двері відчинила Соломія.
Привіт! Ти Соломія? Де твоя мама?
Мамо! До нас прийшли!
З кімнати вийшла неохайна жінка. Іван ледве впізнав Ганну ту, кого колись так кохав.
Ти? Чого прийшов?
Він увійшов у хату.
Ганно, я маю знати правду. Соломія моя донька?
Жінка важко сіла.
Позич грошей, га? Аліменти ж не платив. Я її годувала сама Дай хоч двісті гривень.
Чому обманула? Казала, що позбулась дитини.
Я хотіла, але Микола обіцяв стати батьком А потім кинув, коли їй було три місяці. Хотіла повернутися до тебе, але ти вже поїхав.
Зроблю тест. Якщо вона моя заберу.
Бери зараз! Набридла, плутається, годуй її Дай грошей, Іване, га?
Соломія несміливо підійшла:
Ти мій тато?
Так, Соломіє. Хочу забрати тебе. Ти згодна?
Дівчинка подивилась на матір:
А ти мене не будеш бити?
Іван голос