Наша донька, Соломія, завжди була потайливою, коли йшлося про кохання. Вона розповідала нам про навчання, мрії, навіть про дівчачі таємниці, але про хлопців ані слова. Ми з чоловіком, Богданом, жартували, що, мабуть, вона чекає того самого моменту, щоб представити нам когось надзвичайного.
І ось цей день настав. Соломія повідомила, що хоче познайомити нас зі своїм коханим.
Я зранку в неділю метушилася на кухні готувала святкову вечерю. Богдан ходив по хаті похмурий, але я списала це на звичайне батьківське хвилювання.
Коли подзвонили у двері, я посміхнулася й пішла відчиняти. На порозі стояв високий чоловік у гарному костюмі. А поруч сяюча від щастя наша донька.
Мамо, тату, знайомтеся це мій хлопець, Дмитро, промовила вона з такою гордістю, що в мене серце стиснулося.
Але в наступну мить я побачила, як обличчя Богдана змінилося. Воно стало кам’яним, а потім зблідло.
Ти?.. прошепотів він. Що ти тут робиш?
Дмитро теж напружився, але лише знизав плечима:
Я коханий вашої доньки.
Що?! голос Богдана затремтів. Геть з мого дому! Зараз же!
Тату! скрикнула Соломія, не вірячи власним вухам. Що відбувається?
Тоді Богдан розкрив жахливу правду.
Стиснувши кулаки, він промовив:
Ця людина через нього я сидів у вязниці. Він зрадив мене, коли ми були хлопцями. Ми разом ввязалися в одну справу, а він звалив всю провину на мене. Я рік свого життя втратив через нього. Він мій колишній однокласник.
Повисла мовчанка. Соломія дивилася на нас з розгубленістю та гнівом:
І що тепер? Він не той самий, що двадцять років тому! Я його люблю!
Дмитро вийшов із хати. Соломія вибігла за ним, грюкнувши дверима.
Ми залишилися самі. Богдан важко дихав, руки його тремтіли. Я розуміла його стара рана раптом розкрилася. Але я розуміла й доньку: адже серце не обдуриш.
Тепер перед нами був найважчий вибір. Або прийняти цю людину заради щастя Соломії, або ризикнути втратити її довіру назавжди.
