Коли мені виповнилося шістдесят пять, я зрозуміла найстрашніше: не самотність лякає, а те, як благати власних дітей про дзвінок, знаючи, що ти для них лише обуза.
Мамо, привіт, дуже потрібна твоя допомога.
Голос сина в трубці звучав так, ніби він говорив з докучливим підлеглим, а не з матірю.
Надія Степанівна завмерла з пультом у руці, так і не ввімкнувши вечірні новини.
Віталіку, здоров. Щось трапилося?
Та ні, все гаразд, нетерпляче видихнув Віталік. Просто ми з Марічкою схопили гарячу путівку, виліт завтра вранці. А Барса нікому залишити. Возьмеш до себе?
Барс. Величезний, слинявий дог, який у її крихітній «двушці» займав більше місця, ніж старий сервант.
Надовго? обережно запитала Надія, вже знаючи відповідь.
Ну, на тиждень. Може, на два. Як піде. Мам, ну хто, як не ти? До готелів для собак його віддавати це ж жорстокість. Ти ж знаєш, який він чутливий.
Надія Степанівна глянула на свій диван, перетягнутий новою світлою тканиною. Вона півроку відкладала на перетяжку, відмовляючи собі у дрібницях. Барс знищить його за кілька днів.
Віталіку, я мені не дуже зручно. Я тільки ремонт закінчила.
Мам, який ремонт? у його голосі промайнуло роздратування. Шпалери переклеїла?
Барс вихований, ти просто не забувай з ним гуляти. Усе, Марічка кличе, валізи збирати. Привеземо його за годину.
Короткі гудки.
Він навіть не запитав, як у неї справи. Не привітав з днем народження, яке було минулого тижня. Шістдесят пять років.
Вона чекала дзвінка цілий день, приготувала свій фірмовий салат, надягла нову сукню. Діти обіцяли заїхати, але так і не зявилися.
Віталик надіслав коротке повідомлення: «Ма, з Днем! Завал на роботі». Тетяна не написала нічого.
А сьогодні «дуже потрібна допомога».
Надія Степанівна повільно опустилася на диван. Справа була не в собі та не в пошкодженій оббивці.
Справа була в цьому принизливому відчутті себе як функції. Вона безкоштовна передержка, екстрена служба, остання інстанція. Людина-функція.
Вона згадала, як багато років тому, коли діти були маленькими, вона мріяла, щоб вони виросли й стали самостійними.
А тепер вона зрозуміла, що страшніше за все не сам