Бабця з двадцять третього: мрія про самотність і маленьке диво
Знаєте, малечо, сиджу я в цьому будинку для старих, і інколи сниться мені минуле. Ота бабця з двадцять третьої квартири Ніхто її не любив. Імя її ніби тінь: всі знали, що вона є, але ніхто не памятав, як звуть. Може, й не хотіли памятати.
Вона була крихітна, сіра, з окулярами, що трималися на лейкопластирі брудному, відклеєному. Ходила повільно, шаркаючи стоптаними черевиками. В руці вицвіла авоська, а поруч песик Цупчик, маленький, але гавкав так, ніби охороняв цілу фортецю. На кожного, хто наближався до її дверей, він бурчав, немов злий дух. А відвідувачів було багато адже сусідів турбували три речі.
Перше телевізор. День і ніч верещав, наче розгніваний вітер. Друге таргани, що повзали з її хати по всьому підїзду. І третє задушливий запах, який вївся в стіни, вдихався навіть у ліфті.
Люди сварились, питали: «Коли це скінчиться?» А бабця дивилася на них своїми маленькими, примруженими очима, усміхалася, мов дитина, і шепотіла:
Зараз, зараз
І на хвилину все затихало. Але потім починалося знову.
А знаєте, як її звали? Галина Миколаївна. Їй було вже за вісімдесят. Минулої зими захворіла простуда забрала слух. Хотіла апарат, але грошей не було, а черга як дорога в небо. Пенсія копійки: комуналка, ліки, а ще для Цупчика її єдиного сяйва.
Цей Цупчик справжній вірний дух! Він зявився багато років тому, коли чоловік помер, а діти розлетілися, наче птахи. Галина йшла з базару під дощем і побачила на смітнику маленьку клубочок шерсті брудний, тремтячий. Хотіла пройти повз, але він пішов за нею. Так і залишився.
А та хата Наче кімната забутого чарівника: бруд, сморід, таргани, що бігали по столу. Але Галина, здавалося, не бачила цього. Або не хотіла бачити. А сусіди все більше злились наче билися з тінню.
А потім зявилась Оксана нова сусідка, сама з сином Данилом. Спочатку не помічала ні запаху, ні тарганів. Але одного вечора побачила їх на своїй кухні і замерла. І тоді вирішила боротися.
Та сусідка з третього поверху розповіла їй про Галину Миколаївну. Про телевізор, тарганів і самоту. Оксана зрозуміла бо сама знала, як це бути однією. І почала допомагати.
Так почалося нове життя: Оксана з Данилом приходили, приносили їжу, грали з Цупчиком. Бабця посміхалася вона вже не була сама. А в Оксани зявилася ще одна родина.
Сморід повільно зник, таргани розбіглися, телевізор став тихішим. Але плітки поширювались мовляв, Оксана хоче відібрати хату. Їй було байдуже головне, що вона дарувала Галині трохи тепла.
Минув рік. Одного ранку Галина Миколаївна пішла. Ти