“Божевільна”
Іване, впусти мене. Впусти! Я ж твоя мати! Ти мусиш дати грошей, інакше мене не приймуть назад, за дверима монотонно лунали удари, крик не втихав, ти зобовязаний!
Іван притулився до дверей з іншого боку і заплющив очі. Ні, він не відкриє! Досить того, що все дитинство він прожив із цим клеймом «не такий, як усі».
Хлопець пішов у кімнату, ліг на ліжко, надів навушники й увімкнув музику на повну.
Своє раннє дитинство Іван памятав погано. Здається, на пятий день народження йому подарували машинку на радіокеруванні, був торт і друзі з дитсадка. Батько тоді ще був поруч.
А потім до їхнього дому заселилися люди з тієї дивної організації. І на цьому свята для хлопчика закінчилися.
Його мати досить швидко потрапила під вплив братства. Батько на тлі цього її божевілля пішов із сімї, оформив розлучення і погодився добровільно платити на сина якісь гроші.
Але й вони йшли не на те, щоб вдягнути та взути дитину. Взагалі, з дитинства братство здавалося Івану чимось на кшталт восьминога, що вичікує свою жертву.
Воно мирне й незвичайне ззовні. А потім раз і ти вже не виберешся з цих чіпких щупалець.
Шостий день народження Івана вже не святкували. Як і наступні десять, адже в організації це не вважалося святом.
Зате були загальні «особливі дні», коли можна було зїсти щось смачненьке. В інший час хлопчик із матірю ходили по домах, розповідаючи про вчення разом із іншими послідовниками.
Квартиру вона швидко продала, допомогли юристи братства. Іван фактично залишився бомжем із пропискою в бараку десь у віддаленому селі.
Гроші, звичайно, пішли в громаду.
Усі його шкільні роки вони жили в спільній кімнаті з іншими жінками та дітьми. Одягалися в так звану «гуманітарку» із-за кордону. І без кінця проповідували.
У школі над Іваном сміялися, він бився, і за це отримував двічі: спочатку на вулиці, потім у громаді за подерту одежу й те, що недостатньо старанно проповідує.
Взагалі, хлопця вважали безнадійним, зайвим баластом. Саме цим він і скористався. У 16 років Іван втік до міста за тисячу кілометрів від свого рідного обласного центру.
Поступив до коледжу, рано почав працювати, потім був інститут. Зараз він успішний програміст, нещодавно купив квартиру.
Але той страх, який переслідував його багато років, здійснився. Мати та її релігійні фанатики знову знайшли його. Вважають зручною жертвою, яку можна доїти.
***
Все почалося тиждень тому, коли мати, яку він ледь впізнав, підстерігла його біля роботи:
Привіт, синочку, а я тебе тут уже три години чекаю.
І навіщо, цікаво?
Ну як? Я ж твоя мама! Сумувала, в гості приїхала. Хіба ти не радий мене бачити?
Ні, я тебе не кликав і не чекав. Додому не пущу, в гості не запрошу. Можу їжі купити, якщо ти голодна.
Дякую, синочку, давай разом поїмо. мати явно зраділа такій удачі.
Іван купив їй їжі, вони сіли на лавку в парку.
А як твоя організація? спитав Іван, невже ти з неї вийшла?
Не зовсім, синочку. Але я не приношу їм достатньо користі. А йти мені тепер нікуди.
Мою адресу ти звідки дістала?
Мені її дали, сказали їхати до сина. От я й приїхала.
Іван зітхнув:
І де ти зупинилася, де житимеш?
Та мені ніде, власне. Але нічого, я й у підїзді посплю.
Іван знову зітхнув:
Не треба в підїзді, ходімо, я тобі в себе постялю.
Кілька наступних днів Іван ще вірив, що мати може стати нормальною. Вона не ходила по квартирах із проповідями, варила йому супи й намагалася всіляко догодити.
Розпитувала про життя сина, про те, як він навчався, де і з ким працює. Іван, у якого все соціальне життя зводилося до спілкування з колегами та клієнтами, відтанув і з радістю балакав із нею, розповідаючи про свої радощі й горе.
А потім, десь за тиждень, зявилися вони. І зникли гроші
Іван, як завжди, прийшов додому з роботи, але матері не знайшов. Зате шухляда його столу, де лежали заощадження та отримана за великий проект премія, була відкрита.
Іван давно збирався віднести ці гроші до банку, але не знаходив часу. Хлопець відкрив шухляду. Гроші зникли, мабуть, разом із матірю.
Втім, вона незабаром зявилася, разом із послідовниками організації. Увійшла, відкрила двері своїм ключем і, радісно посміхаючись, промовила:
Сину, ти можеш мною пишатися, твої брудні гроші пішли на благе діло. Тепер ти можеш до нас повернутися, ти врятуєшся, як і я!
У сенсі? Це більша частина моїх заощаджень, мамо. Поверни їх, інакше я напишу заяву про крадіжку.
А хіба може улюблена мама